Ексклюзиви
Середа, 05 листопада 2008 13:30

"Весна народів" у Львові закінчилася епідемією холери
3

Пожежа у львівській ратуші після бомбардувань 2 листопада 1848 року. Літографія Й. Ріделя
Фото: Іторія Львова. Том 2. Львів, 2007
Повстанці у львівській ратуші 2 листопада 1848 року.Акварель Ю. Коссака, 1850 рік
Група галицьких селян - депутатів віденського рейхстагу. Малюнок невідомого художника. 1848 рік

Навесні 1848 року Європу, зокрема й Австрійську імперію, охопили повстання. Ці події отримали назву "весна народів". Найбільшою провінцією імперії була Галичина (повна офіційна назва - Королівство Галичини та Володимирії) зі столицею у Львові. Вона займала територію сучасних Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, а також південно-східну Польщу. У містах східної частини краю переважали поляки і євреї, у селах - українці (тодішня назва - русини).

Після збройного виступу у Відні 13 березня австрійський цісар Фердинанд І розпустив уряд князя Меттерінха, а наступного дня проголосив свободу преси та скликання Конституційного зібрання. До Львова звістка про події у столиці докотилися через чотири дні.

- Хай живе конституція! - траплялося, вигукував хтось на вулиці.

- Хай живе з жінкою і дітьми, - додавав якийсь єврей.

У селах говорили, що конституція - це польська княжна, з якою одружився цісар. Попри це новини зі столиці львівські поляки сприйняли з великим ентузіазмом. 19 березня в редакції популярного тоді журналу "Вісник мод паризьких" влаштували збір підписів під петицією до цісаря. До кімнатки на другому поверсі будинку проштовхнутися було годі. "Тисячі перлися до підпису, хоч заледве сотий знав чого, - згадував учасник тих подій Людвік Яблоновський. - Але кожен був би радо підписав хоч присуд смерті для себе, аби лишень уперше в житті скористатися з громадянського права. Ще кількома тижнями перед тим такий намір грозив шибеницею, тепер же, перед лицем європейської революції, виглядав винятково лагідним. Все було в адресі до цісаря - вимагання автономії, польської школи, судів, влади, знесення цензури, амністії політичних в"язнів".

Увечері петицію віднесли до цісарського намісника. 13 квітня львівські поляки утворили власну організацію - Національну раду. Її засідання відбувалися спершу у монастирі домініканців, пізніше - у концертному залі театру. Друкованим органом Ради була "Національна газета". Національна рада сформувала Національну гвардію, яка мала стати зародком майбутнього польського війська. Гвардійці носили мундири кольорів тогочасного герба Галичини - синього й малинового. На голові мали шоломи зі срібним одноголовим орлом. Зверталися один до іншого "товариш". У Львові новостворена армія налічувала три батальйони піхоти, кожен з яких містив шість рот по 150 людей. Також існувала студентська гвардія - шість рот по 180 людей - і кавалерія зі 120 осіб. Щоправда, зібрати одночасно всіх гвардійців вдавалося рідко. Особливо під час літніх канікул.

Доки найгарячіші жителі Львова готували зброю, решта знайшли свої методи боротьби з ненависними "шварцгельберами" (з німецької "чорно-жовтими" - так називали чиновників через кольори державного прапора Австрії). Найпоширенішими покараннями для місцевих бюрократів стають "гусак" і "котяча музика". Тогочасний флешмоб описав учасник Національної гвардії Владислав Чаплицький:

"Всі стали так, що Мартінет не міг ступити ані кроку.

- Чого ви від мене хочете? - спитав Мартінет, здіймаючи капелюха.

- Чого ви від мене хочете? - кланяючись, повторила у відповідь ціла громада.

- Але ж прошу! - заговорив Мартінет зі здивуванням.

- Але ж прошу! - повторили всі, наслідуючи його. По тих словах крикнув один з громади: "Іди!" "Іди!" - повторили всі за ним. Мартінет, поклавши капелюх на голову і притиснувши сильніше до себе стос паперів, зробив крок наперед.

Слідом за ним йшли всі один за іншим, так званим "гусаком". Пан Мартінет пчихнув, за ним пчихнули всі. Він витягнув хусточку до носа і всі, наслідуючи його, витягнули також. Він оглянувся, всі зробили те саме. Коли він приклав руку до чола, руки всіх піднеслися також догори. Коли він пришвидшував хід, всі поспішали слідом за ним".

У селах говорили, що конституція - це польська княжна, з якою одружився цісар

"Котячу музику" - імпровізовані концерти - збиралися під вікнами помешкання чиновника. "Коли одні різноманітними тонами свищуть, інші гавкають і виють, наслідуючи при тому псів різних рас і віків, - писав сучасник. - Ще інші вдають голоси диких звірів і птахів, деякі врешті брязкають і немилосердно б"ють у різноманітне залізяччя, бляху, дошки і все, що попаде під руку. Таку "музику" роблять лише вночі і тільки перед помешканням мужів, заслужених на полі гніту й тиранії мешканців того чи іншого міста, краю або й всього людства".

"В моїм домі мешкав один з найбільш зненавиджених кримінальних урядників Воттава, - згадував львів"янин Ромуальд Турасевич. - 16 квітня приходить до мене двоє "академіків" з повідомленням, що того дня буде "котяча музика". Просять, аби я попередив іншого урядника, який мешкає в мене, що то не для нього. Звісно, я погодився, запевняючи, що якби серенада відбулася під акомпанемент шиб, було б для мене дуже приємно. І справді, ввечері все відбулося по повній програмі, пішло кільканадцять шиб, після чого "академіки" пішли до помешкання президента апеляції Кронвальда, також скаженого германіста. На другий день Воттава попросив відпустку й, діставши її "з метою рятування здоров"я", втік зі Львова".

22 квітня, аби навернути на свій бік селянство, цісар оголосив циркуляр про скасування з 15 травня панщини. У червні відбулися перші демократичні вибори до парламенту Австрії. З Галичини було обрано 96 депутатів.

1 листопада поляки святкують день усіх святих. Передбачаючи можливі провокації під час скупчення людей, керівник Національної гвардії Вибрановський зібрав своїх підопічних у приміщенні бібліотеки Оссолінських і тримав до сьомої вечора. Лише коли людей на вулицях поменшало, розпустив усіх по домівках. Та вже за годину між гвардійцями й австрійськими вояками трапилася сутичка. Гвардійці і рядові міщани почали збиратися у центрі й будувати барикади.

Уночі тривали переговори між Вибрановським і командувачем урядових військ Вільгельмом Гаммерштайном. На ранок домовилися, що повстанці розберуть барикади, а солдати випустять їх з середмістя. Проте після нової сутички на площі святого Духа барикади почали зводитися заново. "Столи, стільці, лавки, меблі викидали з вікон помешкань, бочки і навіть перекинуті вози використовувалися до їх зведення", - описує події історик Юліуш Старкель.

О десятій ранку Гаммерштайн віддав наказ розпочати бомбардування центру Львова. Батарея понад 2 год. стріляла з гори Високий Замок. Вояки не зважали навіть на білий прапор, який повстанці кілька разів піднімали над ратушею. О 12.30 вогонь припинено, повстанці здалися.

Від бомбардування загинуло 55 осіб різного віку - 42 чоловіки і 13 жінок. Іще 75 людей було поранено. Сильно пошкоджено ратушу, згоріло кілька десятків будинків, зокрема університет і його бібліотека з 40 тис. книг.

За умовами капітуляції, Національну раду і Національну гвардію було розпущено. Закрито всі видання, окрім урядової "Львівської газети". Сучасники іронізували, що після листопада 1848-го замість демократії і свободи у Львові запанувала холера. Епідемія почалася ще у серпні. За наступний рік вона забрала 42 тис. життів.


Депутат Петришин прав онучі у віденському фонтані

Значну частину населення Галичини, особливо східної її частини, становили українці-русини. 19 березня поляки запросили вихованців греко-католицької семінарії взяти участь у підписанні петиції до цісаря. Перечитавши її, адвокат Кирило Вінковський зауважив, що в ній немає жодної згадки про русинів.

- Москаль! Зрадник! Нема тут русинів! - обурилися поляки.

Після цього семінаристи, які вже були готові ставити свої підписи, залишили приміщення. За місяць, 19 квітня, українці підготували власну петицію з семи пунктів. У ній зокрема пропонувалося ввести викладання українською мовою у школах, де більшість учнів становлять українці, зрівняти у правах греко-католицького духовенства з іншими. А 2 травня утворено відповідник польської Національної ради - Головну руську раду. "Встаньте, браття, але не до звади і незгоди! Будьмо тим, чим бути можемо і повинні, будьмо народом", - ішлося у її першій відозві.

Головна Руська Рада заснувала свій друкований орган - газету "Зоря Галицька", яка стала першим україномовним періодичним виданням. Тираж перших її чисел налічував 4 тис. примірників, з них півтори тисячі розходилося за передплатою.

Звернувся до цісаря з вимогою, аби той відкупив йому волів

На виборах 5 червня з Галичини було обрано 25 українців. Більшість з них становили селяни, переважно неписьменні. Переповідали, що посол з Тисмениці Василь Петришин прав свої онучі у віденському фонтані й ходив на засідання парламенту в постолах. Врешті прославився на весь Відень тим, що звернувся до самого цісаря з вимогою, аби той відкупив йому волів, яких у нього вкрали, доки він засідав у парламенті.

Насправді українці активно працювали в сеймових засіданнях. Селянин Петро Ґой із Заліщик попри протести австрійців і поляків виступав українською мовою. А текст виступу Івана Капущака з села Ляхівці надрукували провідні європейські газети.

Головна Руська Рада ставила своїм завданням добитися автономії для українців у складі Австрійської імперії. Серед вимог був поділ Галичини на дві частини - польську й руську. За свою символіку русини взяли давній герб Руського воєводства Речі Посполитої - на синьому тлі золотий лев, що дряпається на скелю. Від нього пішов і прапор з двох однакових смуг - синьої та жовтої. Уперше його використали того ж 1848-го. Галицькі українці також створили свою національну гвардію, яка налічувала 300 осіб.

У листопадових подіях 1848-го українці активної участі не брали. Це дозволило Головній руській раді пережити Національну раду. Установу було розпущено тільки 1851 року. Газета "Зоря Галицька" проіснувала до 1857 року, припинивши вихід через нестачу коштів.

Зараз ви читаєте новину «"Весна народів" у Львові закінчилася епідемією холери». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 5212
Голосування Чому президент Зеленський погодився на "формулу Штайнмаєра"?
  • Хоче швидких перемог для себе і не розуміє наслідків для країни
  • Робить це через тиск європейських партнерів
  • Піддався Росії
  • Це зрада і немає, чого обговорювати
  • Ще не все пропало, ситуацію можна виправити
  • Ваш варіант у коментарях
Переглянути
Погода