6 березня 1475 року в родині Лодовіко Буонарроті Сімоні народилася друга дитина, яку назвали Мікеланджело. Батько хлопчика був мером італійського містечка Карпезо і походив із шляхетного роду. Дід і прадід Мікеланджело були процвітаючими банкірами, але батьки жили бідно. Статус мера не приносив батькові великих грошей, але іншу роботу (фізичну) він вважав принизливою. Через місяць після народження сина термін служби Лодовіко ді Ліонардо на посаді мера підійшов до кінця. І сім'я переїхала в родовий маєток, що знаходиться у Флоренції.
Франческа, мати Мікеланджело, часто хворіла, тому батько змушений був віддати сина годувальниці, дружині каменотеса. Там, вихований подружньою парою Тополина, хлопчик навчився розминати глину і володіти різцем раніше, ніж читати і писати. Коли хлопчик підріс, то частенько говорив, що своїм талантом зобов'язаний молоку названої матері. У 13-річному віці Мікеланджело оголосив батькові, що не має наміру продовжувати сімейну фінансову справу, а буде навчатися художній майстерності. Батько Мікеланджело змирився з нахилами сина і відправив його учнем до майстерні братів Гірландайо, які долучають його до мистецтва створення фресок і навчають азам живопису.
Мікеланджело мав непоказну зовнішність, може саме тому не залишив жодного автопортрету. За описом людей, які знали майстра, він мав рідке, трохи кучеряве волосся, ріденьку борідку, кругле обличчя із квадратним чолом і запалими щоками. Широкий ніс з горбинкою і гострі вилиці не робити його привабливим, а скоріше навпаки.
Мікеланджело часто скаржився на збитки, і про нього часто говорили як про бідну людину, але коли він помер, його статок дорівнював десяткам мільйонам доларів в сучасному еквіваленті.
Мікеланджело не любив живопис. Він вважав створення пейзажів і натюрмортів марною тратою часу і називав ці картини "порожніми картинками для дам".
Відмінною особливістю робіт Мікеланджело є оголена фігура людини, виконана в найдрібніших деталях, яка вражає своєю натуралістичною. Однак на початку своєї кар'єри скульптор не знав особливостей людського тіла настільки добре. І йому довелося їх вивчити. Робив він це в монастирському морзі, де оглядав мертвих людей та їх нутрощі.
Він уїдливо озивався про роботи інших художників. Ось, наприклад, як він відгукнувся про чиюсь картині, що зображала скорботу про Христа: "Воістину скорботно дивитися на неї". Інший творець, який написав картину, де найкраще вийшов бик, отримав від Мікеланджело такий коментар: "Всякий художник добре пише самого себе".
Коли художник працював над фрескою "Страшний суд", римський папа Павло III нерідко відвідував його і спостерігав за просуванням справи. Він часто приходив дивитися фреску зі своїм церемоніймейстером Бьяджо да Чезена.
Одного разу Павло III запитав у Чезена про те, як йому подобається створювана фреска.
- Ваша світлість, - відповідав церемоніймейстер, - ці зображення швидше підходять для трактиру, а не для вашої святий капели.
Почувши ці образливі слова, Мікеланджело Буонарроті на фресці зобразив свого критика у вигляді царя Міноса, судді душ померлих. У нього були ослячі вуха і обмотана змією шия.
Наступного разу Чезена відразу ж помітив, що цей образ написаний з нього. Прийшовши в лють, він наполегливо просив папу Павла, щоб той наказав Мікеланджело стерти його зображення.
Але римський папа, забавляючись безсилою злобою свого придворного сказав:
- Мій вплив поширюється тільки на небесні сили, а над представниками пекла я, на жаль, не маю ніякої влади.
Одна з найбільших робіт - звід Сікстинської капели, над якою він працював 4 роки. Робота являє собою окремі фрески, що представляють усі разом композицію величезних розмірів на стелі будівлі. Мікеланджело тримав всю картину в цілому і її окремі частини в голові. Не було ніяких попередніх ескізів. За час роботи він не впускав в приміщення нікого, навіть Папу римського.
Робота в Сикстинській капелі настільки втомила скульптора, що він пише в своєму щоденнику наступне: "Після чотирьох замучених років, зробивши більш ніж 400 фігур в натуральну величину, я відчував себе настільки старим і втомленим. Мені було лише 37, а всі друзі вже не впізнавали старого, яким я став".
Також він пише, що від напруженої роботи його очі майже перестали бачити, а життя стало похмурим і сірим.
Коли Мікеланджело закінчив свою першу "Пьєту" і її виставили в Соборі Святого Петра (На той момент Мікеланджело було всього 24 роки), до автора дійшли чутки, що людський поголос приписує цю роботу іншому скульптору - Кристофоро Соларі. Тоді Мікеланджело висік на поясі Діви Марії: "Це зробив флорентієць Мікеланджело Буонаротті". Пізніше він шкодував про цей напад гордині і більше ніколи не підписував свої скульптури.
Навколо особистого життя знаменитого скульптора завжди ходило безліч чуток. Мікеланджело не спілкувався з жінками до 60 років. Саме тому його жіночі скульптури нагадують чоловічі тела. Йому приписували близькі стосунки зі своїми натурщиками. На підтримку версії про гомосексуалізм Мікеланджело говорить і той факт, що він ніколи не був одружений. Сам він пояснював це таким чином: "Мистецтво - ревниве і вимагає повної відданості. Я маю дружину, якій весь належу, а мої діти - це мої твори". Тільки на сьомому десятку він зустрів 47-річну вдову, яку звали Вікторія Колона, маркіза Пескара. Хоча він і писав їй безліч сонетів, сповнених любові, багато хто вважав, що у них не було близьких стосунків, це була лише платонічна любов.
Знаменита статуя Давида була зроблена Мікеланджело із брили білого мармуру, що залишився від іншого скульптора, який безуспішно намагався з цим шматком працювати і потім кинув його.
Геніальні здібності майбутнього майстра проявилися дуже рано. Навчаючись в школі скульпторів, якою опікувався сам Лоренцо де Медічі, глава Флорентійської республіки, він нажив собі чимало ворогів не тільки незвичайним талантом, але й впертим характером.
Відомо, що одного разу один з вчителів на ім'я П'єтро Торріджано ударом кулака зламав ніс Мікеланджело Буонарроті. Кажуть, що він не стримався через дику заздрість до талановитого учня.
Зійшовши на папський престол, Юлій II задумав побудувати собі чудову гробницю. Понтифік надав Мікеланджело необмежену свободу в творчості і грошових коштах. Той захопився ідеєю, і особисто відправився на місце видобутку мармуру для статуй - в Карарру. Повернувшись майже через рік в Рим, витративши купу грошей на доставку мармуру, Мікеланджело виявив, що Юлій II вже охолов до проекту гробниці. І не збирається оплачувати витрати. Розгніваний скульптор в той же час все кинув, - майстерню, брили мармуру, замовлення - і поїхав з Риму без дозволу Папи.
Скульптор нікого не вважав собі рівним. Поступався іноді можновладцям, від яких залежав, але й при спілкуванням з ними виявляв свій неприборканий характер. За свідченням сучасника, він вселяв страх навіть Папам. Лев X говорив про Мікеланджело: "Він страшний. З ним не можна мати справи ".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вчений передбачив розвиток світу до 2240 року
За кілька днів до смерті 88-річний Мікеланджело спалив безліч начерків, розуміючи, що немає технічних засобів для їх втілення, а також малюнки і незавершені поеми. Потім він пішов в крихітну церкву Санта-Марія дель Анджелі, де хотів довести до досконалості скульптуру Мадонни. Скульптор вважав, що всі його роботи не гідні Господа Бога. І сам він не гідний зустрічі з Раєм, бо не залишив після себе нащадків, за винятком бездушних кам'яних статуй. Мікеланджело хотів в останні свої дні вдихнути життя в статую Мадонни, щоб таким чином завершити земні справи. Але в церкві від перенапруги втратив свідомість. Отямившись тільки наступного ранку, він встигає надиктувати заповіт з усією властивою йому небагатослівністю: "Я віддаю душу Богу, тіло землі, майно рідним", і вмирає.
2 
1
Коментарі