— Рома — непоганий парєнь, а вона з нього дебіла зробила. У свої 37 год не бачив ні радіо, ні телевізора, — 60-річний Євген із пров. Перемоги в Черкасах розповідає про сусідку 62-річну Наталію Драєвську. Вона впродовж майже 30 років не випускає з хати сина Романа. Останні п'ять років живуть без світла, газу й води.
— Це я давав монтіровку, щоб міліція двері вскрила. Подивіться на ту кацабурню, — чоловік показує будинок Драєвських. — Він там закритий. Соціальні служби вона не пускає, участковий теж не хоче нічого робити.
Хата Драєвських — на двох господарів, кожен має окремий двір. В одній частині живе Наталія Миколаївна із сином, у другій — 71-річна Ганна Ворхлик. Вона зустрічає у дворі, виглядає молодше свого віку.
— Поки тут були живі дід з бабою, то водили Рому за собою, — говорить Ганна Кирилівна. — А як померли — нікому діла нема. Часто стогне ночами, наче поми рає. Або кричить: "Люди, помогите, спасите!". У Наташі три собаки було, дві вже здохли з голоду.
— У Наташі був нормальний чоловік, Женя, — продовжує Євген. — Коли розводилися, просив віддати сина йому. Не раз приїжджав сюди з матір'ю, подарки Ромі возив. Наташа їх у хату не пускала, по три дні в мене ночували. Якщо Рому в неї забрати, то він стане нормальним. У них же і їсти нічого, він вареного не бачить. Наташа каже, сахар їсть. Якось жалілася, що за раз 2 кілограми з'їв.
Чоловік відсуває хвіртку, проводить у двір Драєвських. На подвір'ї росте півтораметрова щириця, паркан повалився. Деякі шибки вибиті. З хати чути гавкіт собаки і дитячий крик. Вхідні двері подерті, засмальцьовані, на вікнах висить брудний тюль. Зі сходів тікає чорно-білий кіт.
— Наташка, виходь! — гукає Євген.
З-за тюлю висувається Наталія Миколаївна. Обличчя у сажі, попіл — на руках і під нігтями. На худорлявому обличчі видно глибокі зморшки.
— Чорна, бо три дні сажу трусю, — каже. — Але в хату не пущу, бо Рома не причесаний. Причесати не дається.
З-заду чути дитячий крик: "Мама! Мама!".
Жінка розповідає про життя. Питання доводиться повторювати тричі, бо відхиляється від теми. Каже, з чоловіком розійшлась, коли Роман мав 1,5 року. Зараз 62-річний Євген Драєвський живе в райцентрі Калинівка Вінницької області.
— Мені ще баба в дитинстві казала, що вийду заміж за білого. Він буде больний, але того не буде видно. Женя був інвалідом, йому отвьорткою голову пробили, і він не восстановився, — каже.
— Що ти брешеш! — зривається сусід. — Женя — нормальний красівий парєнь. Ти чого йому дитину не віддала?
— Баба казала, що народиться в мене дитина, — продовжує Наталія Миколаївна. — Рома народився здоровенький, красівий, грудь брав, губочки цвіточком. А в сусідки по палаті синок був червоний, кричав. Тоді приносять мені сина, а він кричить. А сусідки вже нема. Поміняли нам дітей. Кажуть, що я — колдовка. Я — цілителька, кроплю хати водою. У церкву ходю.
Погоджується провести у хату. У сінях прив'язаний собака, на долівці лежить його брудна підстилка і миска, поряд складений металобрухт. З коридору двоє дверей: на кухню і в кімнату. Холодно, вогко і темно, прогнила підлога прогинається. Стіни чорні від сажі. У першій кімнаті стоять дві балії з водою, стара плита й поламані меблі. У другій — вікна завішені тканиною, у відкритій шухляді лежать книги "Справочник детского психолога и невропатолога" та "Домашняя медицинская энциклопедия". У третій кімнаті, найменшій, теж завішаній тканиною, сидить Роман.
— Він на учоті у психдиспансері з 4 років. Вдарився головою. У перший клас ходив три роки. Його оставляли, бо постійно лічився. Довчився до п'ятого класу й відтоді вдома. Живемо на мою пенсію у 1050 гривень. Ромі не оформляю, бо треба ложити на обстеження, а там його уб'ють. Продукти купляю найдешевші з уценкою, одежу — на секонд-хенді. Рома грязний, бо не любить переодіватися. Світло і газ відключили за неуплату, воду відрізали.
Роман сидить на дивані посеред темної кімнати.
— Мені треба росторопша плямиста, еспумізан, — хапається за голову. — У мене інсульт був, ше виразка, й очі больні. Треба черниця форте. Я зранку не їв нічого, тільки часник і соняшникове масло.
— Брешуть люди, що не випускаю його, — каже Наталія Миколаївна. — Він ходить по магазінах і сусідах. Там йому чай дають. А їсти варимо і купаємось у моєї сестри. Буває, у неї і ночуємо. Якось заснула, в буржуйку не підкинула дров. Просинаюсь від холоду, а Роми нема. Я — до сестри, а він у неї спить.
Сестра Наталії Драєвської, 55-річна Лідія Бражнікова, живе сама у двокімнатній квартирі на сусідній вул. Радянській.
— От дивіться, — Наталія Миколаївна показує ліжко і шафу в першій кімнаті. — Тут спить Рома. А в другій кімнаті — сестра.
У сусідній кімнаті на столі і полицях багато вазонів. На тумбі лежать жіночі журнали та газети.
— Це Рома читає, — каже Наталія Миколаївна.
На кухні Лідія Бражнікова ставить на плиту воду у кварті.
— Наташі багато раз у двір підсипали, поробили, — каже господиня. Помітно нервує. — Рома був гіперактивний, нервовий. Зі школи часто дзвонили, щоб його забрали, вчителі додому ходили. Закритим вона його не держе. Це місяць назад Рому якісь хлопці побили, то він сам боїться виходити. А зуби випали, бо багато солодкого їсть. У них іде кіло сахару за сутки. Коли Рома їсть, коло нього треба стояти. Він їсть без зупину, а тоді відригує. Вночі не спить, кричить. Забрати до себе їх не можу, бо вони — неакуратні.
— Жінка не випускає сина на вулицю, виганяє соціальних працівників, — говорить директор департаменту соціальної політики Черкаської міської ради Володимир Коцюруба, 62 роки. — Роману треба ставити діагноз і визначати його подальше перебування. І матері визначити дієздатність. Зараз цією родиною займається Центр соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді.
3 
1
Коментарі