— Не позволю забрати дітей. Як родила їх — не оставила. А тепер вигляділа й мусю віддати? У соцслужбі кажуть: "Радій, дура. Без дітей лічну жизнь устроєш, а то роститимеш сама", — говорить 28-річна Олена Титаренко з села Руде Володарського району на Київщині. У неї можуть забрати вісьмох дітей, бо заборгувала продуктовим магазинам 180 тис. грн.
Село Руде — за 20 км від райцентру й за 130 — від столиці. Автобус курсує раз на добу. Тут 1050 жителів. Є школа, дитсадок, будинок для літніх людей і вісім продуктових крамниць. Через село тече річка Коса, є кілька ставків.
Олена — засмагла, в чорній спідниці з жовтими соняхами. Волосся зібране в хвіст. Зустрічає на зупинці, проводить додому. Виховує 12-річну Аліну, 9-річну Вікторію, 7-річну Тетяну, двійнят 5-річних Ольгу та Сергія, 4-річного Ростислава, 3-річну Софію та Анастасію, 18 місяців. Перших трьох народила від шлюбу з односельцем Сергієм Титаренком. Із ним розлучилася, чоловік відбуває покарання за крадіжки.
— Із Сергієм зустрічалася з восьмого класу, — згадує Олена. — Після дев'ятого дізналася, що вагітна. В 16 років народила Алінку. Розписалися з Сергієм і стали жити разом. Спочатку був нормальний, а потім розпився, промишляв крадіжками. Як попався — отримав срок. Бути з ним не захотіла, розвелися.
Суд позбавив Сергія прав на дітей. Олена оформила соціальну допомогу як малозабезпечена. Молодших п'ятьох дітей нажила зі старшим на 17 років Сергієм Обертасом із Володарки. Розписані не були.
— Серьожу страшно любила, — продовжує. — Але він як випивав, робився агресивний. Двері відкривав ногою, кидався на мене з ножем. Дітей не чіпав. Торік у липні вирішили пожити окремо. Сказала, щоб знайшов роботу. Він три місяці пив і повісився. Я з дітьми вернулася до батьків.
Олена підходить до двору на вул. Андріївського. Паркану немає, старий цегляний будинок ледь видно через високі бур'яни. Під хатою на стільцях сидять батьки Олени — 51-річна Наталія Лєтухіна та 56-річний Віктор Домашевський. Біля них крутяться троє онуків. Коли помічають, гуртом кричать: "Добрий день". На двох мотузках сушаться дитячі речі. Господиня запрошує до хати.
— Зараз тут рай. Коли повернулася з дітьми, стіни були чорні. Все відмивала, порядки наводила. Соцслужбам не подобається, що поли не покрашені. Мала б гроші, то хіба проблема.
У хаті прибрано, стіни побілені, на підлозі лежать матерчасті доріжки. У будинку три кімнати, у кожній — по три ліжка. Газового опалення немає. Взимку опалюють дровами. Туалет — на вулиці. Олена веде до найбільшої кімнати — вітальні. У ній є шафа, телевізор і диван. В приміщенні відчувається запах диму.
— То знадвору тягне. Варимо собакам кашу, — пояснює Олена. — В борг почала брати, як зійшлася з Серьожою. Він робив по стройках, але все спускав на п'янки. Якось назбирав 16 тисяч на машину. За пару днів програв в автомати. Дітей не мала за що кормить. То почала просити в борг. Брала крупи, олію, памперси, стіральний порошок. За п'ять років набігло 180 тисяч. Але не впевнена, що сума така. В деяких магазинах повписували те, що не купляла. Сама в зошит не записувала.
11 членів родини живуть на 4 300 грн щомісяця. З них 3,7 тис. грн — частина одноразової допомоги за народження молодшої дитини.
— Раніше платили десь до 9 тисяч, — каже Олена. — У січні зняли доплату як малозабезпеченій. Бо хтось із соцслужби побачив мене в кафе на іменинах кума. Вирішили, що спускаю дитячі гроші. Я приносила розписку за кожну копійку. Вони й дивитися не захотіли, — розповідає. — Окрім одноразової виплати на Настю, ще отримую 601 гривню через утрату годувальника. З п'яти дітей лише її записала на Серьожу.
До Олени підбігає син Ростислав. Міцно обіймає.
— Ростік, кого ти любиш?
— Маму. І щє Настю, бо вона маленька. Он спить, — киває.
— А чим вас мама годує?
— Цукегочки пгиносить, когжики. Найбільше люблю богщ, — усміхається.
— Стараюся, щоб у дітей було те, чого сама не мала. І м'ясо, і канфєти. В дитинстві їх не бачила, — говорить.
До хати заходить мати Олени.
— Моя дочь — прекрасная мама, — каже Наталія Михайлівна. Вона худа, сутулиться. З-під волосся на шиї видно ґулю. — Діти не обділені. Ми можемо нічого не їсти, а вони завжди ситі. Чоловік у мене — інвалід. Років 10 як осліп від сахарки (цукровий діабет — ГПУ). Раніше робив на тракторі. Але колгосп розвалився, лишився один зерносклад. Більше роботи в селі немає. До пенсії йому ще чотири роки. Оформити інвалідність — треба гроші. Так і сидить без виплат. Я наймаюся на підробітки в селі. Люди звуть сапати, копати, вибирати картошку. За день можу 100 гривень заробить. Вистачає на похід у магазин. Але то сезонна робота. В основному живемо на дитячі і в борг.
Жінка проводить на кухню.
— Подивіться, чим дітей годуємо, — відкриває холодильник "Дніпро". Дверцята й полиці вкрила іржа. Всередині — дві палки копченої ковбаси, пачка масла, пару банок засоленого сала. В морозилці пакунки з м'ясом. — Є сім'ї з більшими проблемами, та їх соцслужби не помічають. За дочку взялися, бо сходила в кафе. Хочуть дітей забрати.
Олена Титаренко заборгувала трьом магазинам. Найбільше, 76 тис. грн — продуктовій крамниці у Володарці.
— Відчуваю себе жертвою. Є опасєніє, що грошей не получу, — каже її власниця Оксана Пасічник. — Та відмовити Лєні не могла. Прийде з дітьми і просить: "Дайте в борг, бо дітей нічим кормити". І малі стоять, очима кліпають. У мене серце розривається. Як не дати? Лєна старалася віддавати, приносила частинами. Як виплати урізали — перестала. Лєна — хороша дівчина, не п'є, діток своїх страх як любить. Але життя загнало її в тупік. Метається, як звір у клітці.
— Лєна — досі маленька дитина, яку постійно треба контролювати, — каже начальник районної служби у справах дітей та сім'ї 45-річна Лариса Колдашова. — У травні ми приїжджали до неї. Вдома був безлад, діти бігали замурзані, з сопельками. На кому трусиків немає, на кому — колготок. Всі з вошами, аж по спинах пригали. Лєна в цей час сварилася з власницею магазину. Виясняли, хто кому що должен. З нами був лікар. Малих обстежили, з мамою відправили в район на лікування.
Ми запропонували Лєні на рік забрати дітей у реабілітаційний центр. Вона б за цей час віддала борги, навела вдома лад. Погодилася. Та за пару днів заявила, що на неї тиснули. Вона має переосмислити ставлення до дітей, дбати про них. А не спускати виплати на таксі й ресторани.
15 серпня Володарський райсуд має розглянути питання тимчасового вилучення дітей в Олени Титаренко.
420 тисяч гривень соцдопомоги отримала мати вісьмох дітей 28-річна Олена Титаренко з села Руде Володарського району на Київщині з 2011-го по 2015 рік.
— На дітях це не позначилося, — каже начальник районної служби у справах дітей та сім'ї 45-річна Лариса Колдашова.
У проблемах Олени винні її батьки
— Лєна просто трохи нерозторопна. І ледачкувата, — говорить 52-річний Віталій Федорчук, голова села Руде. — Має город, але не засадила. Дітей до садка теж не поспішає здавати. Знаходить купу причин. Розуміє, що це треба рано вставати, малих нагодувати, причесати, одягти. Простіше, щоб дома були. В цьому винні її батьки, бо не навчили хазяйнувати. Хату, в якій живуть, будували ще Лєнині дід та баба. Жінку звали Петруня, була толкова. Пиріжки напечені, город посаджений, висапаний. Коли баби не стало, дід запив. За ним запили й батьки Олени. Господарством не займалися, дітям уваги не приділяли. У них є ще молодша донька Яна. На неї позбавили батьківських прав, росла в інтернаті. Зараз живе і працює у Володарці, гарна дівчина.
До Лєни я навідуюся регулярно. Дітки не голодають. Повненькі, справні. Але продукти в них завжди на межі. Говорив Лєні, щоб влаштувалася на роботу, віддала борги. Погодилася.
2 
1
Коментарі