У Врадіївському райвідділі міліції знищили книгу скарг

—?Люди ждуть, що хлопців посадять. Бо як вийдуть, спокійного життя у селищі не буде, — каже 69-річна Марія Крашкова, мати Ірини Крашкової. У райцентрі Врадіївка Миколаївської області 26 липня її зґвалтували й побили капітан міліції Євген Дрижак, його колега лейтенант Дмитро Поліщук і таксист Сергій Рабіненко. 29 жовтня відбулося чергове засідання суду в цій справі. Ірини на ньому не було, вона — в лікарні.

Врадіївка — найвіддаленіше селище Миколаївщини, за 180 км від обласного центру. Тут 9 тис. жителів, майже всі мешкають у приватних будинках. Працює агрокомбінат, молокозавод, на околиці стоїть елеватор.

—?У нас кожен день очєрєдна серія Кармеліти, всі новості з суду обговорюємо, — говорить 67-річна Неоніла Доманівська біля колонки в центрі. Накачує питну воду. Поряд п'ятеро односельців. — Дєло Іри для нас — принципове. Ті жевжики мають сісти. Як послухать адвокатів, то всі вони — просто ангели. А як згадати, що тут менти творили — то чорти. У мене ж сосєд повісився, бо менти на нього убійство 15-літної повісили. Кілька людей так покончили. Але адвокати всьо одно кажуть — ангели.

Неоніла Володимирівна відтягує відро з водою.

—?Зараз усі кажуть, що на Серьожу Рабіненка все повісили, — продовжує. — Я його знаю, він мене пару раз своїм "жигульом" возив у Сирове (село за 5 км. — "ГПУ"). То мішки з картошкою, то з мукою. Всєгда сам грузив їх до багажніка, гроші по-божескі брав.

—?Мене потрясло, як дєвушка Дрижака орала на маму Серьожі Рабіненка, — впирає руки в боки 44-річна Марія Зеленюк. — Така розкутяжена фіфа, пальцями махає, кричить до неї, щоб вобше мовчала. Ніякого уваженія.

Щочетверга на центральній вулиці працює базар. Продавці з'їжджаються з п'ятої ранку. Більшість — "жигулями" із при­чепами. Розкладають товар на ятках. На вулиці +5°С. За мікроавтобусом кілька чоловіків розливають коньяк у пластикові стаканчики.

—?Гріємося, бо робота така, — 30-річний Владислав кутається у шарф. Пропонує випити 50?г.

—?То ми від жінок ховаємося, — ковтає спиртне сивий чоловік у шкірянці. — Вони не дадуть випить. У нас робота — п'ять днів на тиждень, вихідні — в понеділок і вторнік, а не як у нормальних людей. Сьогодні базар у Врадіївці, завтра — в Доманьовці, потім — у Кривому Озері (сусідні райцентри. — "ГПУ").

—?Як бродячий цирк їздимо, — голосно сміється Влади­слав. — Про те дєло Крашкової всі чули, конєшно. Таке тут бистро розходиться. Після того нам стало проще торгувать. Ще весною ментам треба було з ятки по "сотці" давати, а тепер нічого не платимо.

Торгують переважно жінки. Чоловіки допомагають вантажити товар. Продають одяг, побутову хімію, господарчі товари.

—?Народ зараз бідний став, — каже літня продавщиця одягу. — Прийдуть, приціняться, поміряють і йдуть. Видно, що річ сподобалася, а грошей немає. Зараз в основному беруть теплі штани, куртки, шапки.

Магазин, де працювала Ірина Крашкова, зачинений. На дверях табличка "Переоблік".

—?Ірин відділ досі закритий. Хазяїн чекає, коли вона вернеться, — продавщиця із сусіднього магазину насипає макарони в банку покупця.

Уранці 25 жовтня до Врадіївського автовокзалу підходить Володимир Поліщук — батько підозрюваного лейтенанта міліції Дмитра Поліщука. Тримає чорний пакет із чаєм і теплим одягом. Везе синові в ізолятор.

—?Дмитро не винен, і крапка. Він тоді був на роботі, — відвертається.

Будинок іншого підозрюваного, капітана міліції Євгена Дрижака, за 10 хв. пішки від селищної ради. Двір огороджений сіткою-рябицею, за нею згорнені купи листя. Хвіртка зачинена.

—?Батьки Жені сюди тільки на вихідні приїжджають, — сусід 45-річний Віталій Кремовський дістає цигарку з пачки синьої "Прими". — За хазяйством дивиться якийсь родич. Учора був на суді — проходив понятим, коли тут обиск робили. Тоді в гаражі найшли наркоту. Як її діставали, не бачив. Мені показали і сказали: "Підписуй".

Євген Дрижак каже, що наркотики йому підкинули.

Вулицею шкутильгає худорлявий чоловік із ковінькою, обличчя замурзане. В пакеті несе дві хлібини.

—?У Дрыжаков всегда деньги были. Родители на Севере работали, он — в милиции. В школе Женя ходил с моим сыном в один класс. Он был забиякой, из-за него классный руководитель уволилась, — розповідає 60-річний Василь.

Після липневого штурму Врадіївський райвідділ міліції оновили. Спалені пластикові двері замінили броньованими, сходи відремонтували, стіни й дерева поблизу побілили, витоптаний газон перекопали. Перед приміщенням стоять старі патрульні "лади" й новий джип "мерседес" прокурора. Такий коштує близько 1 млн грн.

У райвідділі чисто, на стінах — агітматеріали, у фойє два невеликі дивани. У книзі скарг і відгуків — жодного запису.

—?Новий начальнік — нова книжка, — пояснює черговий капітан. — А де стара, не знаю.

До входу під'їжджає черговий патрульний ВАЗ із трьома міліціонерами.

—?Тепер ми — образцово-показатєльний райотдєл. Всьо по уставу, крок вліво чи вправо — увольнєніє, — каже худорлявий сержант. — Це раньше були шалості, а зараз перевірки перекрили нам кислород.

Із будинку Крашкових виходить мати Ірини.

—?Ірочка знову в лікарню попала. Подивилася відео, як її били і ґвалтували (відеозапис відтворення злочину. — "ГПУ"), і тиск підскочив. Вона в Миколаєві, — Марія Кирилівна годує качок у дворі. — Брат Гєна від неї не відходить, вона все жалується на голову.

На хату спертий велосипед 11-річного Романа, сина Ірини. Хлопець у школі.

—?Ромчик ще багато чого не розуміє. Учні його підтримують, цукерками угощають. Учителі начали з ним більше займатися, — Марія Кирилівна починає плакати.

Євген Дрижак і Сергій Рабіненко навчалися у школі №2.

—?Женя справді був хуліганом, — згадує завуч Надія Григорівна. — Але в нас півшколи такі, такий у Врадіївці менталітет. Він хоч мав погану поведінку, але чужого не брав.

Рабіненка називає хлопцем іх "золотими руками".

—?Вчився так собі. Та щось майструвать у нього получалося — хист до цього мав. З ким Сергій після школи водився — не знаю, але у школі з Женьою не дружив.

Рабіненки живуть на околиці Врадіївки. У невеликому загородженому дворі є гараж і хлів.

—?Сина заставили всьо підписать, — із хати виходить Марія Рабіненко, мати Сергія. — На нього тиснуть сильно, хочуть здєлать козла отпущенія. Казав, що заставляють взяти все. Я на всьо готова, аби тільки витягнути його звідти.

Крашкова вимагає мільйон гривень

27 червня до Врадіївської райлікарні привозять місцеву продавщицю 29-річну Ірину Крашкову. Вона запевняє, що її побили і зґвалтували міліціонери 27-річний Євген Дрижак, 23-річний Дмитро Поліщук і таксист Сергій Рабіненко, 22 роки.

30 червня — 3 липня Врадіївський райвідділок міліції пікетують кількасот місцевих. Приміщення закидають пляшками із запалювальною сумішшю і трощать, вимагають арештувати підозрюваних. Суд затримує їх і заступника начальника райвідділку Михайла Кудринського, якому закидають приховування злочину. Призначають нового начальника міліції.

7 липня. Із Врадіївки до Києва пішки вирушають 16 активістів. За 11 днів обходять 10 міст, збирають підписи за відставку керівника Міністерства внутрішніх справ Віталія Захарченка.

5 серпня. Ірину Крашкову виписують із лікарні.

2 вересня. Справу про зґвалтування передають до Первомайського районного суду. Її розглядають судді Тетяна Литвиненко, Світлана Сотська і Тетяна Маржина на виїзних засіданнях у Миколаєві.

26 вересня. У суді стають відомі результати експертиз — під нігтями Ірини Крашкової знайшли біоматеріали тільки Сергія Рабіненка.

8 жовтня. У суді жоден із трьох звинувачених не визнає провини. Ірина Крашкова вимагає з них 10,5 тис. грн матеріальної компенсації та 1 млн — моральної.

×