Опівдні в суботу, 29 квітня, у центрі Вінниці зникла 46-річна Галина Дідук.
— Вийшла з машини і пішла обміняти 500 доларів на гривні, — зі слізьми на очах розповідав Микола Дідук вінницьким правоохоронцям. — Сказала, що на дві хвилини. А не повернулася ні через півгодини, ні через годину. Я хвилююся, ми ж мали ще на кладовище до рідні їхати. Хоч би якого лиха не сталось...
Уже через два тижні чоловік зізнався, що сам задушив дружину.
— Галя з сім"єю щороку приїжджала до нас на гробки, — розповіла "ГПУ" Ольга Голомиз, 49 років, рідна сестра Галини. — Так було і цього разу. Через тиждень після Великодня вони з чоловіком Миколою приїхали до нас у Лемешівку. Були без дітей. Сказали, що ті сильно зайняті. У неділю ми планували йти на кладовище прибирати могили родичів.
Ще 1982 року Галина виїхала з чоловіком, уродженцем сусіднього села Райки Калинівського району на Вінниччині, в Сєвероамурськ, що в Росії. Микола Дідук отримав там роботу на митниці.
Через два роки у Дідуків народилася донечка Юлія, ще через шість років — син Ілля. Дванадцять років тому Микола пішов на пенсію і вся родина переїхала у щойно отриману новеньку квартиру в Івангороді, що неподалік Санкт-Петербурга. Галина працювала у місцевій страховій компанії, Микола отримував пенсію. Жила родина досить заможно.
Щороку після Великодня Дідуки приїжджали власною "Ауді" на проводи на Вінниччину, в рідні Лемешівку та Райки. За три-чотири дні поверталися до Івангорода.
Усе ніяк не могли поділити майно
— Галина і Микола заїхали до нас пізно ввечері у п"ятницю, 28 квітня, — розповідала Ольга Голомиз. — Провідали нас із мамою. Старенька два роки тому пережила інсульт і зараз лежить прикута до ліжка.
Повечерявши, Дідуки поїхали у Райки. Там їх чекала сестра Миколи. Наступного дня Галина та Микола вирушили у Вінницю на базар, накупили вінків і цукерок. Повертався Микола у рідне село вже сам. Задушену дружину він залишив у струмку за 200 метрів від об"їзної дороги.
— Чоловік довго ходив до міліції, — розказала "ГПУ" Анна Олійник, 33 роки, із прес-служби Управління МВС на Вінниччині. — Турбувався, як іде слідство, хотів допомогти шукати вбивць.
На пошуки Галини Дідук мобілізували всі сили. Її фото обійшло місцеві газети, оголошення про розшукувану транслювалися по телебаченню та радіо. Правоохоронці перевірили всі лікарні, морги, обстежили ринки та територію поблизу траси в напрямку руху від Вінниці до Калинівки. Однак пошуки нічого не дали. Микола, зображаючи вбитого горем, повертається до Івангорода.
І несподівано через тиждень вінницькі правоохоронці отримують факс. На аркуші паперу намальована від руки карта пояснювала, де лежала Галина. Її прислав сам Микола Дідук, додатково повідомивши: місце, де слід шукати Галину, вказала знайома ворожка.
— Сестру знайшли рівно через два тижні в Тяжилові, що поряд із Вінницею, — каже Ольга. — Усе було точно так, як і намалювала ворожка. Геть точно.
На похорон Микола до Лемешівки приїхав уже з дітьми — 22-річною Юлею та Іллею, 16 років. Галину Дідук ховали у закритій труні, бо тіло почало вже розкладатися.
Попередня експертиза встановила, що жінку вбили в той же день, коли вона зникла, 29 квітня. Галину задушили.
Вінницькі міліціонери проаналізували всі свідчення Миколи, й у них закралася підозра. Чоловіка затримали. А тим часом перевірили ворожку, до якої звертався Микола. Така жінка насправді живе неподалік Санкт-Петербурга. Але Микола сам показав їй на малюнку орієнтовне місце, де могла бути його дружина. Знахарка лише підтвердила, що Галина померла.
— Він не міг розлучитися з жінкою, — сказала Анна Олійник. — Усе ніяк не могли поділити майно. От і вирішив свою проблему. Щоб відвести підозру, вигадав яскраву історію з ворожкою і картою, яку сам намалював.
Микола зізнався у скоєному. За вбивство рідної дружини йому загрожує 15 років ув"язнення.
4 
1
Коментарі