"У ніч на 8 липня ми поверталися з наряду: четверо прапорщиків і восьмеро солдатів-строчників, — розповідає солдат військової частини 3053 у Хмельницькому Сергій Іващук, 22 роки. — Я йшов попереду. Прапорщик Семенюк лаяв мого начальника, теж прапорщика. Я кажу: "Не годиться казати так позаочі".

Семенюк обурився. Наказав Іващукові закрити рота. Коли той не втих, скомандував солдатам надягти на Сергія наручники. Штовхнув Іващука на асфальт, той розбив голову.

— У мене вирвалось: "От козли", — згадує Сергій. — У відповідь мене почали дубасити.

Із Сергієм Іващуком зустрічаємось у військовому шпиталі, де той два тижні лікує побиті нирки. Він родом із Хмельницького. Батьки працювали на заводі, нині торгують на базарі, 28-річна сестра Тетяна живе окремо. Хлопець отримав диплом спеціаліста за фахом "трудове та комерційне право" у місцевому інституті. Вирішив стати міліціонером. Після короткого стажування у Зарічанському та міському відділах міліції — хотів побачити роботу міліції зсередини — пішов служити у внутрішні війська. У навчальному корпусі в місті Золочеві на Львівщині вивчився на спеціаліста служби собак й перевівся до Хмельницького. Обіймав посаду старшого дресирувальника.

— Мене били за якусь сотню метрів від частини, — веде далі Сергій. — Потім, так і не знімаючи наручників, завели у казарму.

Іващука підвели до тумбочки днювального. З офіцерів в казармі чергував капітан Руслан Русановський. Прапорщик Семенюк сказав, що Іващук — п"яний.

— Капітан, слова не сказавши, зацідив кулаком в лице, — згадує хлопець. — Я впав, з носа потекла кров. Мене повели в туалет, бо Русановський наказав скупати. Жбурнули в душову. Перед очами все поплило. Солдат з мого призову Олексій Налісніковський включив воду. Я не міг дихати і вирватися з наручників.

Іващук не розумів, чому з нього знущаються. Адже у казармі ні з ким не сварився. Взагалі більшість часу проводив у розпліднику кінологічної служби, дресирував німецьку вівчарку Байкала.

— Найважче було терпіти не фізичний біль, а тоді, коли вони зрізали з мене іконку, — каже Сергій. — Це подарунок близької людини. Душу з мене витягли й кинули на підлогу. Потім завели в клас бойової підготовки. Поклали на матрац і замотали скотчем руки. Так я пролежав цілу ніч. Час від часу просив розв"язати, та ніхто не зважав.

Уранці прийшов старшина і наказав відпустити Іващука. Йому дали іншу форму. День Сергій провів у кінологічній школі. Боліло все тіло. У пояснювальній записці написав, що увечері 7 липня випив 50 грамів горілки і бокал пива. Опівдні приїхали батьки.

— Мати дала мені ляпаса, бо їй нарозповідали всілякого, — каже Сергій. — Ніби я хотів усіх побити. Мені стало прикро, я нічого їй того дня не розказував. Потім вона про все дізналася сама.

Я не міг дихати і вирватися з наручників

Наступного дня Іващукові стало погано. Його відвели до шпиталю.

— Шкода батьків, — каже хлопець. — Мати переживає, нічого не їсть, вся змарніла. До цього я жодного разу не бачив, щоб батько плакав.

Працювати у міліції Сергій вже не хоче.

Натомість військові звинувачують Іващука.

— Солдати, які перебували з постраждалим, кажуть, що він був п"яний, — запевняє слідчий військової прокуратури Хмельницького гарнізону Павло Бурлака. — Нині триває перевірка.

Про сп"яніння говорять і в частині.

— Солдат випив, і його доставляли у частину, — каже виконувач обов"язків командира майор Олексій Мельник. — А звідки побої? Ви ж самі розумієте, що п"яна людина може впасти.

Батьки Сергія не вірять, що син міг напитись на службі.

— Мені на мобілку телефонував якийсь військовий, — розповідає 49-річна Галина Іващук, мати Сергія. — Казав, що Сергій самотужки хотів побити весь патруль. Коли ж я запитала про синці на його тілі, він просто поклав слухавку.

— Що тут говорити, — перебиває батько Микола Іващук, 50 років. — В армії дідівщина була, є і буде завжди.

×