25-річного донеччанина Олександра Левченка вночі 3 липня побачили на залізничній колії. Тепловоз сигналив, однак чоловік не рухався. Йому відрізало колесами руки й ноги. За 5 год. Олександр помер.
— Саша був при свідомості, три з половиною години провів на операційному столі, — плаче 55-рiчна Любов Левченко, мати загиблого. — Може б, я вимолила його в Бога, та мені повідомили аж уранці.
Олександр був старшим лейтенантом міліції. Працював слідчим у Пролетарському райвідділі міліції. Увечері 2 липня святкував професійне свято з колегами.
— Замовили кафе "Неоліт", — згадує мати. — Саша не хотів іти. Казав, там дорого. Але пішов. У 15 хвилин на першу ночі ми з ним говорили по телефону. Він був тверезий, казав, що в нього все добре.
Левченко потрапив під потяг на території Пролетарського району. Його загибель розслідували колеги. Прокуратура дала висновок: "Травмування сталося внаслідок особистої необережності".
— Я впевнена, що його вбили, — каже Любов Георгіївна. — Бачила біля його скроні гематому, на лобі — дві дірки. Але одна офіційна версія каже, що він був п'яний, згорнувся калачиком на коліях і заснув. По-перше, він ніколи не напивався, а по-друге — як згорнувся би при своїх 186 сантиметрах зросту? Друга версія — самогубство. Але чого б тоді так довго ішов, а не кинувся під машину або під трамвай одразу біля кафе.
Любов Георгіївна до пенсії працювала в Міністерстві внутрішніх справ, має звання полковника. Її покійний чоловік був підполковником карного розшуку міліції. Олександр — їхня єдина дитина. У райвідділ потрапив 2006-го, за розподілом з інституту.
— Сина хтось спочатку оглушив, а вже потім поклав під потяг. Бо так і не знайшли його мобільний телефон і золоту цепочку, — зітхає. — Останнім часом він був пригнічений. На нього тиснули через одну справу. Казав, що погрожують, пропонують хабара. Він не йшов на компроміс, дорожив погонами. Я про це казала міліції, але мене не слухають.
Олександра Левченка знайшли за кілька кілометрів від "Неоліту". Перед загибеллю його бачив стрілочник 23-рiчний Олексій Поддєнєжний:
— Ішов собі, щось бубнів під носа, — каже. — Потім я вже дізнався, що його переїхав поїзд. Протягнуло метрів із 80. Рятувальники відмовилися їхати, лікарі теж не хотіли лізти під вагон. Його витягував я з помічником машиніста Вітьою Кацалапом. Питали, як попав під поїзд. Не знаю, казав.
Друзі Олександра теж не вірять у самогубство:
— Саня був спортсменом, ганяв друзів за п'янки, кинув курити. З роботою мав конфлікти, якось навіть послав начальника. А якби шукав смерті, то застрелився б.
Колеги Левченка погоджуються говорити тільки на умовах анонімності.
— Розбиратися ніхто не став, бо будь-яке "чепе" з нашим співробітником — це братська могила для всіх. Начальству мали б вліпити сувору догану за такий випадок, навіть якщо то і справді було самогубство. У нас же всі пішли на підвищення.
— Нещасний випадок вигідний усім, — каже інший. — Але щоб прикритися, викликали молоду дівчину-слідчого. Поклали чистий аркуш і продиктували рапорт "про нещасну любов".
Кажуть, дівчина-слідчий із того ж райвідділу дала покази, що провела вечір з Олександром. Посварилися.
— Але це брехня, син зустрічався з іншою, — продовжує Любов Георгіївна.
Начальник слідства райвідділу Сергій Огульчанський і працівники прокуратури говорити про Левченка відмовилися.
3 
1
Коментарі
18