"Ніколи не вірив у ці казки про чаклування, але тут довелося, — бідкається "ГПУ" колишній сільський голова села Піски Бахмацького району на Чернігівщині Юрій Жибер, 41 рік. — Бо ж усе пішло шкереберть: я постійно руки й ноги ламаю, жінці операцію зробили, корова здуріла".
Піски — за 15 км од райцентру. Тут близько 650 дворів. За селом — залізниця з Києва на Конотоп. Працюють люди переважно в райцентрі або в Чернігові: в селі важко знайти роботу.
Заходимо до двору Юрія Жибера. У спеку господар порається на городі. Витирає рушником піт і запрошує до хати.
— Тут я народився і виріс, — каже Жибер. — Восьмирічка, Ніжинський агротехнікум, армія, Харківський завод електрифікації й механізації. 1992-го пішов трактористом у колгосп імені Куйбишева. Тодішній голова Василь Сидоренко вибачався. Мовляв, ти, Юра, з вищою освітою, отримував ленінську стипендію — і сів на трактор.
Згодом Жибер став помічником бригадира, головним інженером. Одружився з місцевою учителькою хімії та біології Ольгою, народилася донька Наталія й двоє синів — Сергій та Віктор. 1998 року Жибера обрали сільським головою. Секретаря залишив того самого — Віру Крикливу. Вона працювала тут з початку 1990-х років і добре знала свою роботу. Селяни були задоволені.
2002-го розпочалася нова передвиборна кампанія. На голову разом із Жибером подали документи п"ятеро кандидатів.
Криклива допомагала Юрієві організувати кампанію, та в останній день подачі документів подала свою заявку. Для Жибера це була несподіванка, та вибори він виграв.
— Раз в останній момент вона мене підставила, я не хотів подавати її на секретаря, — каже він. — Завжди були разом, а тут перед самими виборами вона на мене наговорювати почала.
Депутати, односельчани та рідні Юрія просили залишити Крикливу секретарем.
— Я приходила до сина на роботу, на колінах просила залишити Віру, в неї ж двоє діточок, — приєднується до розмови мати Юрія Наталія Тищенко. — Він довго вагався і таки залишив. Віра клялася служити вірою і правдою до смерті.
Відтоді, стверджують Жибери, у їх сім"ї почалися негаразди.
— Тільки щось почну робити для сільради — обов"язково біда, — каже Юрій. — Хотів спиляти кілька дерев топити взимку — поламав правицю. У дворі сільради зламав ліву руку, їхав на роботу — поламав ногу. У жінки грижа на хребті вискочила, операцію зробили, тепер ледь ходить. Завагітніла — дитину втратила, ледь жива лишилася. Корова б"ється, птиця дохне, хтось розпустив плітки, що я маю полюбовницю в Бахмачі. Сусіди бідкаються, кажуть, що наш двір заворожений — біля воріт машини ламаються, колеса пробивають. Голова колгоспу платив за навчання доньки в Ніжині, а тут раптом відмовився.
Налякані Жибери звернулись до знахарок.
— Та вам же наворожено, — сказала бабка в Ніжині. — На горілці, рибі й квітах. Усій сім"ї на смерть, а хата ваша згорить.
Ворожки в різних райцентрах області розповідали одне й те саме. У деталях розписували життя Жиберів й усе вгадували. Казали, його кабінет у сільраді заворожений.
— Я й сам почав помічати лихе, — каже Юрій. — То в моєму кабінеті на шторах циганська голка підозріла висить, хоч ніколи ніхто не шив на роботі, то яйця дикої качки в дворі десь взялися. Поїхав у церкву — не можу зайти, всього тіпає без причини. Ставити свічку — не горить, півгодини всією родиною палили. Машину святить погнав — перед ворітьми стала, і все. Запихали силою. Батюшка на Водохреща святив усі хати, а мій кабінет у сільраді минув. Плітки ходять, що я пити почав.
Жибери підозрюють нинішнього сільського голову Віру Крикливу. Вона, мовляв, причетна до чаклувань.
Виходжу з двору Жиберів — спотикаюся. За секунду нові штани розриваються від кишень до черевиків. Закочую їх, сяк-тяк скріплюю і йду до сільради.
У кабінеті зустрічає Віра Криклива, 48 років. Візит журналіста для неї не дивина.
— Знаю, чого приїхали, — випалює одразу. — Ви не перші вже. Ніяка я не відьма, це все Жиберка на мене наговорює. Вона тут усе колотить, хоче сина назад на голову вернути. Тільки й знає, що писати скрізь. Коли б Юрій не пив і щось робив — його б обрали ще. А так став у чарку заглядати. То п"яний спить на столі, то танцює на ньому, а я всю роботу на собі тягла. Ви погляньте по селу — смітники всі вивезли, дитсадок відремонтували, пам"ятник загиблим воїнам причепурили.
Криклива продовжує критикувати Жибера:
— Він напився і загубив п"ять свідоцтв про смерть. А це ж важливі документи. Їх на чорному ринку можуть продати, а мене посадити в тюрму.
Жінка так і не зайняла кабінет голови, де сидів Жибер. Приймає у кабінеті секретаря. У приміщені голови працює нинішній секретар — 36-річна Валентина Кичка. У неї за загадкових обставин помер чоловік, проте у заворожений кабінет жінка не вірить.
Односельці не хочуть розповідати про конфлікт між колишнім і нинішнім сільськими головами. Одні підтримують Жибера, інші — Крикливу. У Тиниці, звідки родом Криклива, кажуть, що баба Віри була знахаркою.
— Сили в баби було море, всі знали про це, — каже жінка, яка боїться називатися. — Я на своєму горі знаю. Вона раз показує мені дохле курча. Каже: "Дивись, зараз оживе". Раз, і курча побігло. Страшно було.
Нещодавно Жибери приїхали за допомогою до столичних біоенергетиків.
Ті не називають Криклику відьмою, проте не виключають її причетність до чаклунства. Порадили виконати кілька захисних дій проти чар — протягом певного часу ні з ким не вітатися, нічого не віддавати з хати, не контактувати з деякими людьми. Юрій усе виконав.
— Тепер все наче налагоджується, — зізнається чоловік і набожно стукає по дереву. — Донька з червоним дипломом закінчила технікум, син Сергій вступив до Ніжинського ліцею при держуніверситеті Гоголя. Я роботу шукаю в Києві. Але все одно лячно.
3 
1
Коментарі
2