Семикласник помер за партою

 

У київській школі N29 минулого тижня помер посеред уроку 12-річний Олександр Мельниченко, учень 7-го класу. У хлопчика була вроджена вада серця.

Однокласники розповіли, що в день смерті Сашко був дуже веселий, грав на великій перерві у футбол. На уроці української літератури, який того вівторка був останнім, читали напам"ять вірші, він уважно слухав. Несподівано став задихатися. Вчителька зразу вивела дітей з класу і викликала шкільну медсестру. Семикласник не дожив навіть до приїзду "швидкої" — зупинилося серце. Він так і залишився сидіти за своєю партою.

Мама Сашка, Іванна Мельниченко, 32 роки, — вчителька молодших класів. Із чоловіком розлучена. Крім Саші, виховувала ще доньку Тетяну, яка вчиться у п"ятому класі тієї ж школи. Після похорону Іванна Мельниченко разом із донькою — на лікарняному. Боїться, що у Тані станеться нервовий зрив, бо дуже любила брата. Іванна через це й не пустила її на Лісовий цвинтар, де минулої суботи поховали Сашка.

Іванна Мельниченко працювала вісім років у київському дитячому закладі "Ольвія", де до четвертого класу вчився Саша. Щороку хлопчика обстежували лікарі "Охматдита".

Психологи порадили директорові позбутися Сашкової парти

— Саша був головою в родині, — розповідає "ГПУ" Тамара Степенко, 32 роки, подруга Іванни. — Хоч він і малий, але був майстром на всі руки. Ще у дитсадку майстрував полички, лагодив удома розетки. Для Танечки був замість батька. Забирав сестричку після уроків, доглядав, захищав. У навчанні зірок з неба ніколи не хапав — науки не всім даються, але завжди старався допомогти Тані зробити домашні завдання.

Хлопчик не був хворобливим. Медсестра звільняла його від уроків фізкультури, але щовечора він ганяв у футбол з дітьми.

— Усі знали, що у нього хворе серце, — продовжує Тамара. — Лікарі казали, що йому потрібна операція, але її можна було робити не раніше як у 13 років. До того часу, коли ростуть внутрішні органи, оперувати не можна. От Саша й не дожив усього півроку до операції.

Директор школи N29 Василь Мартинюк намагається якнайшвидше забути все, що сталося із Сашком Мельниченком. Він зірвався на крик, почувши від "ГПУ" запитання про Сашка.

— Хороший был мальчик, учился на 5–6! — тільки й вигукнув Василь Мартинюк під час короткої зустрічі.

Кабінет української мови й літератури, де сталася біда, дотепер не відчиняють. Вчителі тільки залишили на парті, де сидів Олександр Мельниченко, квіти. Психологи ж порадили директорові зробити в цьому кабінеті ремонт: змінити інтер"єр, меблі, позбутися Сашкової парти.

Усі 11 учнів 7-го класу, які були тоді на уроці, кілька днів не ходили на заняття. Навіть тепер, через тиждень, вчителі не примушують дітей повертатися на уроки. П"ять психологів проводять з дітьми курси психологічної реабілітації. Кажуть, що після Сашиної смерті їм сняться кошмари.

— Діти пережили стрес, — каже психолог Ольга Хмільова, 45 років. — Сашко був лідером у класі. До того ж його однокласники вперше побачили смерть. Я рекомендую батькам не залишати з того дня дітей наодинці, більше розмовляти з ними.

На похорон Сашка Мельниченка батьки своїх дітей не пустили. Більшість вирішили, що це стане для них надто сильним потрясінням. Дехто з дітей, мовляв, після побаченого боїться, що й самі можуть так само раптово померти.

— Зараз батькам треба довше бути з дітьми і просто більше з ними розмовляти. Діти з часом усе забудуть. Але якщо вони бачитимуть місце, де помер їхній однокласник, то спогади повертатимуться, — пояснює Ольга Хмільова.

Подавився ковпачком від ручки

Упродовж 2005–2006 навчального року в Україні на уроці помер один учень і ще вісім під час екскурсій та змагань.
У селі Запитів Кам"янки-Бузького району на Львівщині пішов із життя 10-класник Ігор Соломаха. На уроці фізкультури він зірвався з каната. Однак медична експертиза показала, що хлопець мав серйозні проблеми зі здоров"ям: серцеву і ниркову недостатність. Мати, яка сама виховувала сина, завжди скаржилася вчителям, що Ігор нічого не їсть зранку.
Директора школи Оксану Качмар і фізрука Ігоря Карпухіна за вимогою сільської громади звільнили.
— Ігор був хорошим вчителем, однак дедалі брутальніше ставився до дітей, обзивав їх баранами, тупими. У нього руйнувалася сім"я, дружина виїхала до Італії, — розповідає нинішній директор Запитівської школи Ірина Перепелиця, 38 років. — У селі вважають, що він винен у смерті хлопця.
1991-го року в 261-й київській школі на уроці малювання помер семикласник.
— Засунув у рота ковпачка від ручки. Втягнув і почав задихатися, — розповіла "ГПУ" секретарка директора школи. — Його і перевертали, і намагалися витягнути цей ковпачок. Однак хлопець швидко посинів і помер. Ранком того дня він молився в церкві, хоча і не знав молитов. Ніби передчував смерть.

Дмитро ОСТАПЧУК

×