9 квітня житомирянин 30-річний Руслан Максименко полаявся з дружиною Галиною. Вона з трьома дітьми пішла до свекрухи.
— Руслан подзвонив своїй мамі: "Якщо Галя через 5 хвилин не вернеться, то спалю хату". Вона не прийшла. То він вилив з бензопилки бензин, все обілляв і запалив. Хата рвонула, бо там усюди пінопласт і пластік, — каже Інна, сусідка Максименків. — Він зайшов до нас, каже мамі: "Тьоть Валь, визивайте пожарку, бо я підпалив хату і тушити не буду". Та й пішов. У цей момент хата вже диміла, шифер стріляв. Пожарніки її гасили часа два. Нам сказали: беріть дітей і тікайте. Двори ж рядом.
— Я побачила вогонь і вибігла. Думала, горить сарай сусіда Толіка чи якісь скати, бо дим чорний. Коли Руслан іде. "Це моя хата", — махнув рукою, — розповідає 58-річна Світлана Станіславівна, живе через дім від Максименків. — Нас тоді до вечора тіпало. Пожар був страшний, такого ще не бачила. Хата згоріла за півчаса. Пока пожарка явилась, уже догорала. Руслана забрали до міліції, але ввечері відпустили. Відкрили кримінальне провадження за пошкодження чужого майна — будинок належить батькам.
— Але закрили його, бо батько забрав заяву. Сказав, що не має до сина претензій, — розповідають у міській міліції.
Дім Максименків стоїть на пров. Третьому Каракульному, 8. Це посеред багатоповерхівок у центрі Житомира. Приватні двори — по 6 соток. На вулиці відчутний їдкий запах смаленого. Двір обгороджений декоративними бетонними плитами, територією бігають два собаки і рудий кіт, на мотузці сохнуть три дитячі куртки. У будинку вигоріли дві кімнати на першому поверсі й одна на другому.
— Ця хата нещаслива, другий раз горить, — каже сусідка Світлана Станіславівна. — Років 12 назад задимілася пічка. Бо вони запалили грубу, закрили задвижку і поїхали в село. То раніше була врем'янка. Руслан з батьком її розбудували, надстроїли другий поверх.
Хата належить Катерині й Олександру Максименкам, батькам Руслана. Залишили її сину, самі переїхали у гуртожиток. Там живуть з родиною молодшої доньки. Руслан працює будівельником, одружений з Галиною 10 років. Виховують трьох дітей. 11-річна Анастасія — донька жінки від першого шлюбу, 8-річна Ірина і 2-річний Богдан — спільні.
— Руслана знаю з дитинства, — продовжує сусідка. — Він не скандальний, роботящий. І Галя теж. Попробуй за трьома дітьми побігать. Уранці встать, всім їсти наварить, поубирать, постірать, у магазин сходити. Вони в достатку живуть. Це все сталось на почві рєвності та любві. Він дуже любить Галю. Не подобається, коли вона тікає. Я тоді дуже розпереживалась. У нас тут у кожному обійсті по три сім'ї живе.
— Руслан іноді випивав, але агресивним не був. Галю даже рукою ні разу не ударив. Вони, бувало, спорили, як і всі. Але без кіпішів, — говорить сусідка Інна.
До двору підходить 30-річна Галина Максименко. Осмикує піджак, виймає з кишені мобільний телефон і ховає назад.
— Дітей до баби відправили. Хату будемо потрошки відбудовувати, — опускає очі. — Слава Богу, всі живі-здорові. Чоловік і батько працюють, витягнемося. Я написала листа у міську раду на допомогу, нам дали кімнатку в гуртожитку. Не хочу ні з ким говорити, а всі розпитують. Чоловік жаліє, що так зробив, бо ж троє дітей.
2 
35413
Коментарі