Востаннє Романа Шевченка, 29 років, бачили на оболонській набережній Дніпра. Там, у районі проспекту Героїв Сталінграда, її якраз мостять бруківкою, а поряд споруджують елітні котеджі. Нещодавно встановили нові яскраві ліхтарі. Житловий масив Києва, де зник Шевченко, вважають одним із найспокійніших, а віднедавна і найкомфортабельніших у столиці.
Уночі 30 листопада Роман зустрівся зі своїм молодшим братом Костянтином, 24 роки, щоб позичити йому гроші. Він узяв 1500 євро і 800 гривень. Старший Шевченко заїхав за молодшим на машині. Обидва чоловіки багато працюють, тому побачитися вдень не встигли.
— Роман з дружиною запропонував мені переночувати у них, і я погодився, — розповідає Костянтин. — Ми приїхали на Оболонь близько третьої ночі.
На одній із вулиць хлопці не помітили сигнал автоінспектора, тому і не зупинилися. За "Хондою" Шевченків погналися інспектори ДАІ на "Жигулях". Як далі розвивалися події, встановити складно. Молодший брат після тієї ночі потрапив до лікарні з травмами, дуже схожими на побої, і частково втратив пам"ять. Він і досі в лікарні.
Раптом я побачив себе у дзеркальній тролейбусній зупинці, і аж отетерів
Костянтин говорить, що спочатку вони з братом не помітили переслідування, поїхали паркуватися у власний двір.
— Працівники ДАІ, коли переслідують порушника, включають сирену, а вони цього не зробили. Коли ми паркувалися, раптом хтось відчинив двері машини з боку пасажира, — згадує Костя. — Ми почули тільки матюки і крики. Брат від несподіванки різко здав назад, і ми пошкодили двері машини, вони перестали зачинятися. Звідки нам було знати, що це — автоінспектори? Ми мали при собі гроші, тому першою реакцією було втікати з двору. Вибралися на дорогу, проїхали кількасот метрів і повернули у двір на Героїв Сталінграда.
Там чоловіки повискакували з машини і побігли сходами вниз, до Дніпра. Костя твердить, що все сталося миттєво. Тому вони не думали про машину, яку лишили відчиненою. На сходах молодший брат послизнувся і впав.
— Я піднявся і спробував тікати далі, але мене наздогнали, вдарили по нозі і почали бити по голові. Тоді я зі здивуванням відмітив, що ці люди були у формі інспекторів ДАІ. Останнє, що я бачив, — спину Романа, який біг переді мною.
Костя погано пам"ятає, як дістався додому. Він прийшов до тями у "Хонді". Був весь у багнюці, його нудило.
— Я майже одразу знепритомнів знову. Очуняв уже біля кіоску на проспекті. Дуже боліла голова. Я намагався спіймати машину, але всі від мене шарахалися. Раптом я побачив себе у дзеркальній тролейбусній зупинці, і аж отетерів. Око заплило, все обличчя у синцях. Одяг був увесь брудний. Дуже здивувався, коли зрозумів, що мої дрібні гроші та мобільний телефон залишилися на місці — у кишені.
Щоправда він не встиг забрати у старшого брата позичку. З великими труднощами Костя дістався додому до Романа, від квартири якого мав свій ключ. Тієї ночі Романова дружина Юля ночувала з їхнім грудним сином у родичів, і у квартирі нікого не було. Чоловік одразу заснув.
Ми мали при собі гроші, тому першою реакцією було втікати з двору
— Зранку мій батько, який живе поруч, приніс нам воду з бювета, — згадує дружина зниклого Романа Шевченка Юлія Хриплива, 31 рік. — Під дверима його зустрів інспектор ДАІ. Він запитав, чи то, бува, не наша машина стоїть у дворі на Героїв Сталінграда. Батько поїхав із ними і впізнав "Хонду" — двері її були відчинені, салон весь у багнюці, навіть руль. Інспектори "пробили" по своїх каналах і з"ясували, що машину цю ніхто не розшукував.
Але Костя пригадував, що брати мали справу з працівниками ДАІ.
— Чи не дивно, що автоінспектори, які зупиняли і переслідували "Хонду", не зареєстрували цього факту? Вони ніби хотіли щось приховати, — хвилюється Юлія. — Потім, коли їхні особи встановили, вони декілька разів змінювали свою версію подій.
Автоінспектори розповіли, що "Хонда" їхала з виключеними фарами, тому її зупинили. Коли Костя впав, вони його підняли, але не били.
Потім допитали в машині і відпустили. "Інший, кучерявий, перестрибнув через огорожу (яка веде на набережну. — "ГПУ"), і втік", — пояснили інспектори. Юлія Хриплива запевняє, що її чоловік завжди ходив у кепці, і дивується: звідки вони знають, яке в нього волосся?
Оболонська прокуратура Києва розслідує кримінальну справу — за ненадання допомоги співробітниками ДАІ. Слідчий Олег Слободяник, 24 роки, розповідає "ГПУ", що є свідки, які бачили: Роман забіг у воду.
Може, його дуже побили, а тепер переховують, поки заживуть рани
Родичі зниклого за власний кошт кілька тижнів шукали Романа під водою. Наймали навіть водолазів, але тіла не знайшли.
— Може, його дуже побили, а тепер переховують, чекають, поки заживуть рани. Буває, що так роблять, — стишує голос жінка. — Потім можуть чимось наколоти, щоб він втратив пам"ять, і викинути десь за містом, щоб перетворився на бомжа.
Дружина Романа намагається знайти його сама. Зверталася до Міністерства внутрішніх справ, розклеїла оголошення по місту. На знімку зниклий Рома тримає на руках свого маленького сина.
— Мені дзвонило по п"ятеро чоловік на день, — розповідає Юлія. — Всяке говорили. Що бачили, як Романа скинули з Московського мосту, що його закопали на будівництві. Але більше хотіли підтримати. Якась дівчина запропонувала спілкування. Сказала, що пережила схожу історію.
Але Юлія не захотіла зближуватися з товаришкою по нещастю. Вона впевнена, що її чоловік — живий.
У 2005 році в Україні зникли 6099 осіб. Із них, 4300 — знайдено. Як повідомили у Міністерстві внутрішніх справ, 50% безвісти зниклих виїхали на заробітки і просто не повідомили про це близьких. Виїжджали переважно до Росії.
Встановлено також, що із зниклих 34 особи, у тому числі четверо дітей, стали жертвами кримінальних злочинів.
Уже 15 років у розшуку числяться 9600 людей. Працівники правоохоронних органів кажуть, що регіон зникнення не має значення. Однак найчастіше люди пропадають у містах-мільйонниках. Серед тих, кого шукають, понад 25% дітей. Переважно пропадають діти та молоді люди віком від 5 до 30 років.
2 
1
Коментарі