Рядового Руслана Пащенка убили 7 серпня о 17.15. Через десять днів йому виповнилося б 19 років.
Уранці того дня на чергування у вузлі зв"язку Полтавського гарнізону заступив 35-річний майор Микола Вінніков. У неділю солдати мають вільний час, тому офіцер приніс із дому касету про Чечню. Хотів, щоб після переклички хлопці переглянули фільм. Взявся ставити касету на відик. Руслан і ще двоє солдатів саме дивилися музичні кліпи. Між ними й командиром виникла суперечка.
— То ти такий модний! — сказав майор Русланові, підійшов ззаду й вистрілив йому в потилицю.
Куля вийшла через шию. Було багато крові. За кілька хвилин Руслан прийшов до тями і сказав, що йому дуже боляче. На звук пострілу до кімнати влетів прапорщик і побачив, що Вінніков приставив собі пістолет до скроні. Прапорщик відібрав зброю. Убивця вибіг із приміщення, сів за кермо своєї машини і хотів виїхати з частини. Але не встиг — затримали солдати.
Руслан Пащенко помер у районній лікарні. Його серце після пострілу билося ще три години.
До військкомату Руслан пішов сам. Мама його відмовляла, адже на час призову хлопець закінчував торговельний технікум. Можна було піти вчитися на денному відділенні вузу.
— Але ж тато служив в Афганістані, — казав хлопець. — Я теж піду захищати батьківщину. А в інституті вчитимуся на заочному.
Руслан таки вступив до кооперативного інституту. До демобілізації з армії йому залишалося півтора місяця.
Біля під"їзду висотки в Полтаві, де мешкають Пащенки, багато людей. Провести солдата в останню путь, окрім близьких, прийшли друзі, однокласники з 27-ї школи. Багато офіцерів, для почесного караулу вишикувався взвод солдатів.
Куля вийшла через шию
Хоронять Руслана у відкритій труні. Голова низько над лобом зав"язана білою ситцевою хусткою. На правому оці велика гематома — її не вдалося замаскувати. Симпатичний хлопець з правильними рисами обличчя. Дуже схожий на тата.
40-річний Павло Пащенко сидить біля труни сина непорушно, мов закам"янілий. Він працює будівельником. За весь час прощання з тілом слова не зронив. Коли вже підняли труну, щоб виносити з двору, Русланова мама, 40-річна Зоя, кричала:
— Паша, куди ж ми йдемо?
І знепритомніла. Нашатирний спирт уже не приводить до тями. Родичка бризкає на Зою холодною водою з поліетиленової пляшки. Сісти в "швидку" мати відмовляється, і її ведуть за труною попід руки.
Руслан у Пащенків — єдина дитина. За два дні до трагедії Зої Пащенко син приснився в офіцерській формі. Кажуть, це — попередження про можливу смерть.
— Русланчик був дуже життєрадісним, — розповідає "ГПУ" класний керівник Світлана Білоброва, 39 років. — Завжди усміхнений. Якось діти в класі провинилися, то він перший прибіг до мене вибачатися. Був дуже добрим.
Антоніна Гавриленко, 55 років, була головою батьківського комітету в класі, де вчився Руслан.
— Я його мамі казала: що ж ти доньку не народжуєш? — додає вона. — А Зоя сміється: "У мене Русланчик — як дівчинка: і посуд перемиє, і в квартирі прибере". А тепер вигадують, що він був наркоманом і алкоголіком. Це неправда. У мене всі ці діти на очах виросли. Він був дуже хорошим. Шість років тому я сама поховала сина. Йому було 25. Уночі йшов з роботи, його перестріли, пограбували і вбили. А міліція сказала, що він помер через наркотичне отруєння. І нічого ми не добилися.
Тетяна Каракушка, 35 років, працює разом із Зоєю Пащенко у перукарському салоні "Анастасія":
— Ми з Русланчиком та його сім"єю торік разом відпочивали на морі, — згадує. — Це була золота дитина. Навіщо вони беруть наших дітей в армію? Щоб убивати? — обурюється.
Руслан зустрічався з Олею Головач. Вони навчалися в технікумі в одній групі. Дівчина прийшла на похорон із мамою. Каже, що востаннє розмовляла з Русланом тиждень тому. На службу він не скаржився.
— Я хочу вибачитися від імені Збройних сил, міністра Гриценка перед батьками загиблого солдата, його друзями, всіма, хто сюди прийшов, — сказав на похороні генерал Василь Медвідь. — У мене теж є син. І він у мене один.
Генералові піт заливає обличчя.
Русланчик — як дівчинка: і посуд перемиє, і в квартирі прибере
— Я приїхав сюди о першій ночі, — каже він. — Ігоря Іванченка — командира частини, де відбулася надзвичайна подія, — відсторонено від командування. Поки що не можу нічого сказати про деталі вбивства: військова прокуратура проводить слідство. Я обіцяю, що винні будуть покарані. За двадцять п"ять років служби з таким стикаюся вперше.
За фактом убивства рядового Руслана Пащенка військовою прокуратурою Полтавського гарнізону порушено кримінальну справу. Із прокурором гарнізону Володимиром Калусенком розмовляємо у його службовому кабінеті.
— Я інтерв"ю журналістам цілий день даю, — зітхає прокурор. — Працювати нема коли.
У нього дзвонить мобілка.
— Так, щойно отримано результати досліджень на алкоголь, — говорить у слухавку Калусенко. — Виявлено сліди алкогольного сп"яніння у сечі та крові.
Прізвища майора прокурор співбесідникові не називає. Але з телефонної розмови розумію, що вже встановлено: офіцер, коли стріляв у солдата, був п"яний.
— Майора затримано поки що на три доби, перебуває у слідчому ізоляторі, — веде далі Калусенко. — Санкцію на його арешт я продовжу. Хоча б через те, що обвинувачуваний у вбивстві може накласти на себе руки. Майор твердить, що не розуміє, що з ним сталося. Виправдовується, що хотів вистрілити у повітря й убив солдата випадково. Але це не так — у нас є свідки злочину.
Він частенько випивав, — зазначає наостанок. — І дуже швидко п"янів. З дружиною розлучився. Мешкав сам — у гарнізонному гуртожитку. Має сина-школяра.
Обвинувачуваний не заперечує, що напередодні, у суботу, випивав. Але запевняє, що коли заступав на чергування й отримував табельну зброю, був тверезий.
Торік загинув 101 військовий
9 серпня в одній з військових частин на Київщині 20-річний рядовий Денис застрелив товариша по службі, 18-річного Андрія. Денис направив автомат в обиччя товариша, "щоб налякати його". Знявши запобіжник, здійснив одиночний постріл. Андрій помер на місці.
Узагалі ж смертей в армії поменшало. Якщо 2000 року не стало 154 військових, то торік — 101. Серед них: 41 офіцер, 16 прапорщиків, 18 контрактників і 26 солдатів.
64 військовослужбовці загинули поза службою — у відпустках, на канікулах, у вихідні, а 37 — під час виконання військового обов"язку. Дев"ятеро з них наклали на себе руки, восьмеро підірвалися в Іраку на міні. Чотирьох було уражено електрострумом, троє порушили правила безпеки — приміром, танк давав задній хід, а людина не відійшла. Ще троє загинули в ДТП, стільки ж невміло поводилися зі зброєю. Двох не стало, коли перевернулася військова техніка. Один втопився, одного уразила блискавка, ще одного військовослужбовця вбив колега, а один став жертвою нещасного випадку. Про це повідомили у прес-службі Міністерства оборони.
Сьогодні в українській армії — 245 тис. військовослужбовців і працівників.
Солдатів строкової служби — 58 тисяч.
4 
1
Коментарі
2