На кладовищі у селі Городище поблизу райцентру Марганець на Дніпропетровщині ховають 18-річного Антона Фроловича. Він був у маршрутці, що потрапила під локомотив на залізничному переїзді 12 жовтня. В аварії загинули 45 людей.
— Він із мамою їхав на базар, — розповідає 68-річна Надія Запариха минулої суботи 16 жовтня.— Мав цього року в армію йти, то хотіли купити одяг. Вівторок у Марганці — базарний день, тому всі стараються зранку поїхати. Вони сіли одні з перших, уже потім людей багато набилося. Коли поїзд врізався, Антон зразу помер. А мама його, Свєта, ще жива була. Я коли побігла на ту аварію подивитися, то ніхто з пасажирів не кричав. Навєрно, всі без пам'яті були. Тільки Свєту почула. Вона вивалилася з автобуса. Видно, піднятися чи поворушитися не могла, але дуже стогнала і кричала: "Де мій синочок? Що з Антоном?". Її погрузили в "скору" й повезли в больніцу. Антона з другими померлими в морг забрали.
Більшість людей на похороні — молоді. Це колишні однокласники та однокурсники Антона. Він вступив на перший курс Дніпропетровського університету фізкультури та спорту. Хлопці тримаються групками, біля них ідуть дівчата. Батько померлого тихо плаче. Просить швидше все закінчити.
— Юра з Крайнього Сєвера приїхав, був у Росії на заробітках. Самольотом прилетів, — пояснює Надія Запариха. — Хотів із похороном почекати, доки Свєту з реанімації випишуть. Щоб вона могла із сином попрощатися. Але врачі сказали, що нема гарантії, що це скоро буде. День почекали, а сьогодні ховати рішили. В Антона молодша сестра є, Альона. Кажуть, вона зовсім горем убита. Накачали її заспокійливим. Дитина ж тепер і без матері може лишитися.
Люди підходять прощатися. Видно, що Антона загримували.
— У труні, як жених, лежить, — сідає на лавку між могилами жінка, яку називають бабою Шурою. — Його намастили косметикою різною, підкрасили. А других людей ховали із закритими лицями. Дуже їх покалічило в маршрутці. Чула, декого даже по частях складали, бо руки-ноги повідривало.
Коли труну опускають, людей запрошують на обід. Хлопці залишаються закопати могилу. Один стоїть, спершись на лавку.
— Його Ярославом звати, — каже високий чорнявий чоловік, який закопує могилу. — Він мав з Антоном їхати. Але коли багато людей набралося, запропонував Антону вийти і дочекатися наступної маршрутки. Той сказав, що мама вже сіла, і він із нею поїде. А Ярослав вийшов. На переїзді побачив, що сталося.
Через кілька рядів могил інша траурна процесія. Ховають 54-річну Ніну Буряк. Її обличчя майже повністю закрите хусткою, видно тільки ніс та трохи очей.
— Вона на базар за гостинцями для онуків їхала, — каже колишній однокласник померлої, 54-річний Володимир Перемінчик. — У неї були квитки на поїзд до Узбекистану на 15 жовтня. Там живуть її сини Віталій і Володя із сім'ями. У неї була квартира у Марганці, але жила вона коло мами, в Городищі. Дітей попередила, що на зиму до них їде. А так сталося, що вони до неї приїхали. Просили затримати похорони на день, бо не встигали добратися.
Сини Ніни Буряк присідають над могилою матері. Курять.
Трохи далі ховають 63-річного Василя Кіпріянова. За гробом іде дружина. Голосить. Оркестр не запрошували на жоден похорон.
— Вони не справилися б, — говорить Надія Запариха. — Учора 30 душ поховали в один день. Повен цвинтар людей був. Священики між собою поділилися, бо не встигали до всіх піти. В похоронному бюро трун не хватало, з Нікополя завозили. Міська влада всі труни закупила, і похорони оплатила. Родичам загиблих по 15 тисяч гривень роздали. А коли президент приїжджав, то пообіщав по 100 тисяч компенсації.
По кладовищу ходять заплакані люди.
— Учора куму ховали. А там однокласниця лежить, теж у тому автобусі їхала, — розповідає місцева жителька Тамара. — У нас село невелике, всі приходимося одне одному родичами. Півсела в шоці, бо планували теж цим автобусом їхати на базар чи на роботу. Після аварії поприходили на переїзд, стоїмо, плачемо. Кожен із нас міг там лежати.
Біля свіжих могил за столами сидять люди. Чоловіки курять, у жінок заплакані очі.
— Ми нікого не винуємо, бо не знаємо, що там сталося, — говорить Юрій у темно-зеленій куртці. В аварії загинули його сестра і племінниця. — Учора був на похороні водія автобуса, Миколи Гречки. До нього родичі померлих людей теж прийшли. Всі думали, що хтось не стримається, і кинеться бити дружину чи дочку. А вони такі затуркані, постійно оглядувалися, очі затравлені. Я подумав: у людей таке саме горе. Тільки їм не співчувають, а звинувачують у тому, до чого вони не мають ніякого відношення. Видно, інші це теж відчули, бо ніхто їм нічого не сказав.
Восьмеро постраждалих у аварії досі в лікарні.
Похоронні вінки та квіти подорожчали
— Хотіли купити на могилу вінок, — каже 18-річна Катерина, яка йде зі своїм хлопцем на похорон Антона Фроловича. — Тиждень тому вони 120 гривень коштували. А після трагедії найдешевший став 170. Ми купили гвоздики. Вони теж подорожчали. Тиждень тому 3–4 гривні штучка була, а ці ми по 12 купили.
У квітковому кіоску Марганця гвоздики продають по 7–8 грн.
— Раніше були дешеві, бо завоз інший був, — показує червоні та білі гвоздики продавщиця. — А тепер нові поступили, з більшою закупочною ціною. Вчора дорожчі були, бо свіжіші. У нас від якості товару ціна коливається.
2 
1
Коментарі