Колишній генерал-лейтенант міліції Олексій Пукач, головний підозрюваний у вбивстві журналіста Георгія Ґонґадзе, переїхав у село Молочки Чуднівського району Житомирської області торік на початку літа. Його співмешканка Лідія Загорулько купила там хату. До цього жила у селі Ковпакове на Луганщині.
— 17 вересня Ліда зареєструвалася у нашій сільраді, у Чуднові приписалася у паспортному столі, — розповідає сільський голова Молочок 60-річний Петро Кривицький. — Пукача вона представила капітаном далекого плавання, 72-річним Петром Миколайовичем, братом її покійного чоловіка.
У Молочках 203 двори, живуть 594 людини. Працюють переважно у приватно-орендному сільськогосподарському підприємстві "Україна" та на "Комплекс Агромарс". У селі є школа, два фельдшерсько-акушерські пункти, бібліотека, клуб, відділення пошти і два магазини, будується церква.
56-річний Олексій Пукач жив на краю села, за 1,5 км від центру. Дім цегляний, віконні рами пофарбовані у фіолетовий колір. Перед двором росте кущ калини, квіти. Неподалік від паркана стоїть трактор. Він, кажуть, "рємонту не подлєжит". У дворі криниця, погріб. Біля хати — хлів, літня кухня і старий сарай. Попід стінами лежать вила, сапи, лопати. На дротах висить марля, щоб цідити молоко.
— Як вони приїхали в Молочки, то Ліда казала, що Петро нічого не вміє робити, тільки подай-принеси, — згадують односельці. — Та, мовляв, добре, що не п"є і не б"є.
Лідія Загорулько з Олексієм Пукачем обробляли 51 сотку городу. Купили корову, згодом ще дві. Здавали молоко. Тримали бичка. Восени жінка попросила у сільради ще 40 соток.
— Спочатку було видно, шо Петро не вмів з коровою обращатися, — розказує 35-річна Ніна Єріна. — Він за роги постоянно їх тягнув, дивно якось так було. Потом навчився — і перепинав, і доїв.
— Ще якось він попікся борщовиком, — встряє у розмову 12-річний Олег. — У нас всі знають, що рослина ця пече, а він не знав. Прийшов косити в шортах і футболці. Попікся весь, потом у пухирях був, до лікарні не хтів іти.
Петро косив і сушив сіно для корів. Перевозити йому допомагав 63-річний Степан Гундич.
— Ми з Петром біля коров познакомилися, — згадує Гундич. Із дружиною Валентиною їдуть конем на пасовище. — Потом здружилися, у нас робочі отношенія були. Помагали одне одному. Говорили ми тільки про хазяйство. А коли про щось інше говорити, якщо об одинадцятій ночі лягаєш спати, а в чотири утра встаєш. Коли сіно перевозили, то даже не сідали сто грам пити — тіки вечеряли, і всьо.
— На стіл він ставив, шо було: борщ, м"ясо, картоплю, огірки, помідори, сметану, вареники, — каже Степан Гундич. — Він роботяга — три корови і бичка держав. Не кожен так зможе. Петро любить дітей. Всігда, коли приходив до мене, то приносив онукам цукерки. Я на нього казав Петро Миколайович, він всігда одзивався на це ім"я.
Брат Степана Гундича, Михайло, чув, як у перші дні приїзду Ліда називала чоловіка Олексієм.
— Я з ним особєнно не контачив, — каже Михайло Гундич. Він живе по сусідству з Лідією Загорулько. — Думаю, що вони в мене кукурудзу покрали. За руку, канєшно, не зловив, але ж здалєка не прийшли б красти. Іногда ми лаялися.
— Нащо Петрові красти кукурудзу, коли у них своєї хватало? — дивується Степан Гундич.
— Ліда дуже общітєльна, і він також, — каже поштарка Валентина Володимирівна. — За весь час до них не прийшло жодного листа і вони нікому не писали. Я лише їм приносила "Газету по-українськи", цілий рік її виписували.
Торік у Петра з"явився білий мікроавтобус "фольксваґен".
— Але за рульом постоянно був Андрій — син Ліди, — розповідає Петро Кривицький. — Він у Луганську навчався. А це з 2 липня переїхав у село і приписався. Ото хлопець за рульом, жінка справа сиділа, а Петро ззаду. Так кожну середу їздили на базар.
— Петро в магазин часто заходив, — згадує продавець 46-річна Раїса Губань. — Купляв усе, що купують люди у селі: хліб, ковбасу, сир, майонез, шоколадки, цукерки, муку, печиво. Морозиво і воду солодку не брав. Завжди купляв гривень на 20–30.
Люди кажуть, що Петро не курив і не пив горілки.
— Він то не пив, але раз я його уболтал, — говорить Василь Кищук, сусід Пукача. — Я на 9 мая випив сам пляшку горілки. У мене ще одна була. Бачу, сам її не подужаю. Пішов до Петра, і ми сіли вдвойом. Мені наливав по повній, а сам грам по 50 пив. Не кривився, закусував огірочком і помідором, не занюхував.
Пукач рідко змінював одяг.
— Ходив постоянно в шортах рябих і футболці, — каже 58-річна Галина Федчук. — Як приїхав на початку, то був повніший. А пожив тут — і похудав трохи.
Лідія Загорулько із сином залишилися у Молочках, але правоохоронці заборонили їм спілкуватися з журналістами. У сусідньому селі Стетківці живе рідний брат Ліди — В"ячеслав Чекотун. Його дружина каже, що чоловік теж ні з ким чужим не розмовляє.
— А я нічого не можу сказати, бо він со мною нічим і не ділився. Він всігда говорить так: "З міліцією не дружи, жінці правду не кажи".
8 
1
Коментарі