пʼятниця, 31 липня 2009 07:28

Олексій Пукач обробляв 90 соток городу
7

Олексій Пукач під час затримання 21 липня в селі Молочки на Житомирщині. Він підтвердив свою участь у вбивстві Георгія Ґонґадзе
Фото: фото: УНІАН
Будинок у селі Молочки, де понад рік мешкав Олексій Пукач. Там залишилися жити співмешканка екс-генерала Лідія Загорулько із сином Андрієм
Літня кухня біля хати у Молочках Чуднівського району Житомирщини, де жив Олексій Пукач. На дротах висять мішки та марля, щоб цідити молоко
Біля старого сараю виставлений городній реманент: граблі, сапи, лопати
Пес у дворі Олексія Пукача та Лідії Загорулько

Колишній генерал-лейтенант міліції Олексій Пукач, головний підозрюваний у вбивстві журналіста Георгія Ґонґадзе, переїхав у село Молочки Чуднівського району Житомирської області торік на початку літа. Його співмешканка Лідія Загорулько купила там хату. До цього жила у селі Ковпакове на Луганщині.

— 17 вересня Ліда зареєструвалася у нашій сільраді, у Чуднові приписалася у паспортному столі, — розповідає сільський голова Молочок 60-річний Петро Кривицький. — Пукача вона представила капітаном далекого плавання, 72-річним Петром Миколайовичем, братом її покійного чоловіка.

У Молочках 203 двори, живуть 594 людини. Працюють переважно у приватно-орендному сільськогосподарському підприємстві "Україна" та на "Комплекс Агромарс". У селі є школа, два фельдшерсько-акушерські пункти, бібліотека, клуб, відділення пошти і два магазини, будується церква.

56-річний Олексій Пукач жив на краю села, за 1,5 км від центру. Дім цегляний, віконні рами пофарбовані у фіолетовий колір. Перед двором росте кущ калини, квіти. Неподалік від паркана стоїть трактор. Він, кажуть, "рємонту не подлєжит". У дворі криниця, погріб. Біля хати — хлів, літня кухня і старий сарай. Попід стінами лежать вила, сапи, лопати. На дротах висить марля, щоб цідити молоко.

— Як вони приїхали в Молочки, то Ліда казала, що Петро нічого не вміє робити, тільки подай-принеси, — згадують односельці. — Та, мовляв, добре, що не п"є і не б"є.

Лідія Загорулько з Олексієм Пукачем обробляли 51 сотку городу. Купили корову, згодом ще дві. Здавали молоко. Тримали бичка. Восени жінка попросила у сільради ще 40 соток.

— Спочатку було видно, шо Петро не вмів з коровою обращатися, — розказує 35-річна Ніна Єріна. — Він за роги постоянно їх тягнув, дивно якось так було. Потом навчився — і перепинав, і доїв.

— Ще якось він попікся борщовиком, — встряє у розмову 12-річний Олег. — У нас всі знають, що рослина ця пече, а він не знав. Прийшов косити в шортах і футболці. Попікся весь, потом у пухирях був, до лікарні не хтів іти.

Петро косив і сушив сіно для корів. Перевозити йому допомагав 63-річний Степан Гундич.

— Ми з Петром біля коров познакомилися, — згадує Гундич. Із дружиною Валентиною їдуть конем на пасовище. — Потом здружилися, у нас робочі отношенія були. Помагали одне одному. Говорили ми тільки про хазяйство. А коли про щось інше говорити, якщо об одинадцятій ночі лягаєш спати, а в чотири утра встаєш. Коли сіно перевозили, то даже не сідали сто грам пити — тіки вечеряли, і всьо.

— На стіл він ставив, шо було: борщ, м"ясо, картоплю, огірки, помідори, сметану, вареники, — каже Степан Гундич. — Він роботяга — три корови і бичка держав. Не кожен так зможе. Петро любить дітей. Всігда, коли приходив до мене, то приносив онукам цукерки. Я на нього казав Петро Миколайович, він всігда одзивався на це ім"я.

Брат Степана Гундича, Михайло, чув, як у перші дні приїзду Ліда називала чоловіка Олексієм.

— Я з ним особєнно не контачив, — каже Михайло Гундич. Він живе по сусідству з Лідією Загорулько. — Думаю, що вони в мене кукурудзу покрали. За руку, канєшно, не зловив, але ж здалєка не прийшли б красти. Іногда ми лаялися.

— Нащо Петрові красти кукурудзу, коли у них своєї хватало? — дивується Степан Гундич.

— Ліда дуже общітєльна, і він також, — каже поштарка Валентина Володимирівна. — За весь час до них не прийшло жодного листа і вони нікому не писали. Я лише їм приносила "Газету по-українськи", цілий рік її виписували.

Торік у Петра з"явився білий мікроавтобус "фольксваґен".

— Але за рульом постоянно був Андрій — син Ліди, — розповідає Петро Кривицький. — Він у Луганську навчався. А це з 2 липня переїхав у село і приписався. Ото хлопець за рульом, жінка справа сиділа, а Петро ззаду. Так кожну середу їздили на базар.

— Петро в магазин часто заходив, — згадує продавець 46-річна Раїса Губань. — Купляв усе, що купують люди у селі: хліб, ковбасу, сир, майонез, шоколадки, цукерки, муку, печиво. Морозиво і воду солодку не брав. Завжди купляв гривень на 20–30.

Люди кажуть, що Петро не курив і не пив горілки.

— Він то не пив, але раз я його уболтал, — говорить Василь Кищук, сусід Пукача. — Я на 9 мая випив сам пляшку горілки. У мене ще одна була. Бачу, сам її не подужаю. Пішов до Петра, і ми сіли вдвойом. Мені наливав по повній, а сам грам по 50 пив. Не кривився, закусував огірочком і помідором, не занюхував.

Пукач рідко змінював одяг.

— Ходив постоянно в шортах рябих і футболці, — каже 58-річна Галина Федчук. — Як приїхав на початку, то був повніший. А пожив тут — і похудав трохи.

Лідія Загорулько із сином залишилися у Молочках, але правоохоронці заборонили їм спілкуватися з журналістами. У сусідньому селі Стетківці живе рідний брат Ліди — В"ячеслав Чекотун. Його дружина каже, що чоловік теж ні з ким чужим не розмовляє.

— А я нічого не можу сказати, бо він со мною нічим і не ділився. Він всігда говорить так: "З міліцією не дружи, жінці правду не кажи".


Зараз ви читаєте новину «Олексій Пукач обробляв 90 соток городу». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути