У зоні АТО вбили 23-річну Надію Морозову з селища Окни Одеської області. Її знайшли з простреленою головою в будинку, де готувала їжу військовим 26 червня. Варила вареники.
— Того вечора Надін син Рома став неспокійний. Хникав, просився до матері. Скучив. Чекав, що мама привезе велосипеда. Він жив із бабою Танею, — говорить 55-річна Валентина Антіпова, керівник громадської організації "Всеукраїнська спілка родин учасників АТО" в Одесі. — Таня стала дзвонити доньці. О десятій вечора Надя не брала слухавки. Наступного дня телефон був поза зоною. Потім включився і знову виключився. У військкоматі Тані навіть не сказали, що донька загинула. Воєнком повідомив через спільних знайомих за два дні. Таня була на роботі — працює бухгалтером на базарі.
Надія загинула унаслідок артилерійського обстрілу бойовиків у селі Павлопілля поблизу Маріуполя, сказали військові. Однак 6 липня військова прокуратура почала розслідувати загибель за статтею "Убивство".
— Це не бойова втрата. Є підозрюваний. Йому 20 років. Він — співслужбовець загиблої. Провини не визнає. Це було необережне поводження зі зброєю, каже. Йому висунули підозру й арештували, — говорить прокурор сил АТО Олег Сенюк.
Надія Морозова три місяці тому підписала контракт на службу в Збройних силах України. Була солдатом 59-ї окремої мотопіхотної бригади. В зоні АТО працювала кухарем. До війни продавала овочі та цукерки на ринку. Виховувала сина 4-річного Романа.
— Надя була бойова. Ромчика родила після навчання. Ми питали, хто батько. Його немає, сама виховає, казала, — розповідає подруга загиблої 27-річна Христина Ружицька. — Ніколи не опускала рук, викручувалася. Як не виходило торгувати овочами, переходила на промтовари. Коли пішла воювати, змінила прізвище. У соцмережі підписалася Малиновською. Ніхто не знає, чому.
— Коли Надюшку привезли у гробу, Ромку привели з садіка. Бабушка взяла його на руки й каже: "Приїхала мама. Спить, не треба будити. Тепер спатиме постійно. Тільки не тут. Ми будемо дивитися на небо. Там зіронька сяє. То наша мама". А Ромчик тягнеться в труну до мами й питає, чи привезла йому велосипед, — згадує Валентина Антіпова. — Потім у садку розказував, що його мама повернулася. Бігав щасливий: "У нас велике свято. Стоїть хрест перев'язаний і багато людей. Мама крєпко спить, але бабушка плаче." Надюшка в гробу лежала, як спляча красуня. Личко біленьке, чистеньке.
За загиблою Надією Морозовою в Окнах оголосили День жалоби. Її ховали 30 червня. Прощалися на колінах біля місцевого будинку культури. Спочатку хотіли хоронити без військових почестей.
— Я підняла крик. Чого навіть прапора України немає? Подзвонила в Одесу. Одразу приїхала почесна варта, військовий оркестр, — каже Валентина Віталіївна. — У воєнкома ледь видерла лікарське свідоцтво про смерть. Не хотів віддавати, бо ж там повно розбіжностей. Допомагаємо оформити опікунство на дитину. Хлопчик має залишитися з бабою.
Надія Морозова товаришувала з підозрюваним у вбивстві бійцем. Йому загрожує до 10 років в'язниці.
3 
1
Коментарі