"Того дня, коли вбили мого чоловіка, ми саме купили нову квартиру", — згадує 30-річна Олена Маснєва з Луцька.
17 жовтня 2003 року вона поверталася з сином додому. Біля під"їзду перестріли чоловіки, з якими працював Олег, і сказали, що він порізав собі вени в робочому кабінеті. Однак Олена переконана, що його вбили колеги-міліціонери.
35-річний майор міліції Маснєв працював в оперативно-технічному відділі при управлінні МВС Волинської області.
— Це був таємний відділ, я майже нічого не знала про роботу чоловіка, — ковтає сльози Олена. — Робив якісь перевірки, прослуховував розмови. Часто їздив у відрядження. Перед смертю прийшов до мене на роботу, приніс парасолю. І якось так дивно сказав, мовляв, Олено, я таке знаю, що не хочу нікуди їхати... Після цього мав іти у відпустку, а потім звільнятися, на пенсію...
Олег був дуже схвильований. Поїхав до Ковеля. Тоді, у 2003-му, набула розголосу справа так званого Волинського клондайку — злочинці за змовою з міліціонерами та митниками незаконно розмитнювали автомобілі на кордоні. Олена не знає, чи пов"язана смерть її чоловіка з цією справою. Вона тільки здогадується.
— Мені наказали їхати в Ковель забирати тіло, — розповідає вдова. — Міліціонери посадили нас зі свекрухою в машину. Постійно зупинялися, говорили з кимось по телефону. Спочатку завезли до прокурора Ковеля Дарчика Миколи. Розпитував, як ми жили з Олегом, чи скандалили. І постійно наголошували, що він сам пішов із життя через сімейні проблеми. У нас же ніколи не було скандалів! Під час розмови над нами постійно стояв колега чоловіка Юрій Ковальчук, ні на секунду не залишав. Потім завезли опізнавати тіло в якусь кімнатку... Голе тіло. Я глянула — а він побитий.
Постійно наголошували, що він сам пішов із життя через сімейні проблеми
Олена відмовилася забирати тіло. Просила зустрічі з прокурором.
— Голова Олега була в ранах, на руці лунка вирізана — одинадцять сантиметрів завдовжки, губи страшно покусані, на спині в попереку — велика ґуля. Руки були м"які — без сухожиль, навіть скласти не можна. Я постійно вправляла ніс і щелепи. Мені принесли довідку про смерть, де було написано про самогубство. Я не погодилася її взяти. Тоді написали, що причину смерті не встановлено. І гроші на все дали — тільки забирай і ховай.
Олені допомогли організувати похорон чоловіка. Разом з нею ходили вибирати костюм для покійного, виділили машину, замовили кафе.
Уже три роки Олена Маснєва не перестає оббивати пороги судів, прокуратури, кабінетів чиновників. У прокуратурі відмовляються порушувати кримінальну справу, в суді визнають рішення прокуратури незаконним. І так кільканадцять разів. Відмовляють в ексгумації тіла.
На матеріали перевірок у справі смерті Олега Маснєва наклали гриф "Таємно" ще 18 жовтня 2003 року. Тільки недавно у суді Олена змогла побачити ці документи. Виявилося, що зі справи зникли кілька сторінок, деякі слова і речення дописані пізніше. Сфальсифіковано свідчення матері та однокласниці покійного.
— Страшно в тому суді — сидять усі й сміються з тебе, — розповідає вдова. — Олексійко, мій син, написав у МВС України, щоб видали після смерті батька допомогу на шкільний одяг, а звідти переадресували листа назад у Луцьк. Потім написали, що не мають коштів. Ніхто нашою справою не займається. Мені ще й досі не віддали речі Олега, у яких він поїхав. Коли забирала тіло, просила віддати обручку. Патологоанатом відрубав: "Я переплавив на зуби". І грюкнув дверима.
3 
1
Коментарі