Ексклюзиви
Вівторок, 20 жовтня 2015 05:05

Миколу Ткачука вбили у військовій частині

Автор: ФОТО з особистого архіву МиколИ Ткачука
  Тіло снайпера Миколи Ткачука з порізами на животі і п’ятьма вогнепальними ранами біля серця привезли в рідне село Ільці Верховинського району на Прикарпатті. Матері Марії Ткачук сказали, що син застрелився
Тіло снайпера Миколи Ткачука з порізами на животі і п’ятьма вогнепальними ранами біля серця привезли в рідне село Ільці Верховинського району на Прикарпатті. Матері Марії Ткачук сказали, що син застрелився

Четвертий тиждень намагаються дізнатися правду про обставини смерті 25-річного Миколи Ткачука його родичі із села Ільці Верховинського району на Прикарпатті. Він загинув 27 вересня. Спочатку рідним повідомили — застрелився. А згодом у довідці про смерть написали: загинув за нез'ясованих обставин.

Микола був четвертим із шести дітей 52-річної Марії Ткачук.

— Після школи пішов до армії. А з армії, щоб якось прожити, на заробітки їздив, по будовах, — розказує мати. — Дитина в мене була дуже робітна. І любили його, бо вмів біля себе людей скликати. Він і в ­футбольній команді грав, і з колядниками по селу ходив. Я сама дояркою вік у колгоспі проробила. Шестеро дітей, не так легко всім раду дати. Чоловіка три роки тому похоронила. Та Коля все підбадьорував: ще трохи — й буде добре. До того доброго, бідний, так і не дожив.

Микола Ткачук служив у ­130-му окремому розвідувальному батальйоні. 28 травня поїхав у зону АТО, був командиром бойової машини. Батальйон розмістився поблизу Старобільська на Луганщині.

— Він ніколи ні на що не жалувався, подзвонить не раз: все добре, скоро війні кінець, скоро перемога наша буде. Часто чула, що поряд стріляють, та брат все рівно жартував, — каже сестра 31-річна Галина Гасюк. — Того вечора, 27 вересня, подзвонив мені десь біля десятої. Сказав, що говорив уже з мамою, з братом, тепер мене набрав. Питав, як справи. І тут видав: як зі мною щось станеться, щоб мене додому не везли "грузом 200" — самі приїдьте, заберіть. Я не знала, що таке цей "груз". Поставила трубку, набрала чоловіка, той пояснив. Аж у піт кинуло. Передзвонила Колі, кажу: що ти таке дурне верзеш. Уже наче стрілянина припинилася, то чого ти маєш вмирати. Все буде добре. Він засміявся, що дізналася нарешті, що таке "груз 200". У той момент почула, як хтось покликав брата російською: давай пошли уже. Коля посумнішав, відповів, що йде, і виключив телефон. А вже за годину мене набрав старшина роти. Питав, про що говорили з Миколою. Вимкнула, стала Колі на номер дзвонити. Через якийсь час той же старшина знову взяв трубку, каже: Микола застрелився.

До рідного села Миколу Ткачука привезли "вантажем 200". Одягненого і в труні. Тіло супроводжував прапорщик із батальйону.

— Сказав, що смерть від снайперської кулі настала. Потім пред'явив довідку, де зазначалось: загинув за нез'ясованих обставин. Тоді каже, що застрелився сам, — продовжує Галина. — Ми роздягнули Колю. Прапорщик, який назвався Йосипом, був присутній при цьому. На тілі Колі біля серця п'ять вогнепальних поранень, причому з вильотом через плече. Нижче пупка — три ножові поранення. Прапорщик аж відскочив. На лівій щоці брата ножем було викарбувано годинник — стрілки і поділки. І ще був великий синець.

Верховинці скликали віче. На ньому майже 700 людей проголосували, щоб направити листи-звернення народним депутатам, голові Верховної Ради, Генеральному прокурору, міністру оборони й голові СБУ.

— Хлопця, який був досвідченим солдатом, півроку фактично провів на передових, привезли по смерті і просто кинули родині, як якусь непотрібну тварину, нічого не пояснюючи, — каже голова Народної ради при райраді Верховинщини 55-річний Василь Трендохін. — Маємо дві підозри. Перша: Микола був розвідником і снайпером, він міг багато бачити через приціл того, що йому бачити не варто було. Зокрема, як ­перевозиться контрабанда. Друге: в частину могли пробратися диверсанти-сепаратисти і вбити його. Але в такому випадку Миколі дали б відповідний статус, що загинув в зоні АТО, орден. А тут — ні документів, що був в АТО, ні пільг. Хлопець був з видимими ознаками катування, а командування мовчить.

Труну, в якій Миколу Ткачука привезли із зони АТО, родичі спалили. Ховали в тій, що купила райдержадміністрація. Вона виділила й гроші на похорон.

— Він хотів жити. Дзвонив у той день брату Василю, просив знайти йому в селі файного коня, пилу, бо скоро приїде — треба якусь копійку зароб­ляти, — говорить Марія Ткачук. — Дитину ніхто не верне. Але правда мусить бути. Коля так Україною жив, ризикував заради неї, а тепер його навіть її захисником не визнають.

"Дайте на сигарети – вони дуже скоро закінчуються"

За 11 днів до смерті Микола Ткачук дав інтерв'ю місцевій газеті "Верховинські вісті":

"Ніхто не знає, коли закінчиться війна. Невизначеність влади й Генштабу доводять до сказу, хочеться вовком вити в цих полях. Коли обстрілюють із важкої зброї, а в тебе лиш автомат у руках, це не те що не смішно – це дико, в багатьох здають нерви. Ось ви зробили благодійний концерт, передаєте нам кошти. Мені особисто дайте тільки на сигарети – вони дуже скоро закінчуються. А ще якби могли мені хоча б раз на місяць поповнювати телефон, був би дуже вдячний. Зрештою, миритися можна: не босий, годують добре, навіть шашлик буває. Гроші не всі, але виплачують більшу частину і обіцяють виплатити все до останньої гривні. На цьому тижні нас перекидають під Мар'їнку. Війна вже остогидла. Нерішучість Генштабу б'є гірше "Градів". Не все тут просто складається. Таке враження, що ця війна вигідна нашим можновладцям".

Зараз ви читаєте новину «Миколу Ткачука вбили у військовій частині». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода