— Ніхто би про нашу Кам'янку й не чув, якби Славік не прославив, — опівдні 23 вересня 40-річний Сергій із райцентру Кам'янка-Бузька на Львівщині йде містом без парасолі. Просить, щоб накрила. Обіцяє провести до вул. Залізничної, де мешкає мати "караванського стрілка" Ярослава Мазурка.
26 вересня торік у київському торговельно-розважальному центрі "Караван" у підсобці супермаркету 38-річний Ярослав Мазурок із пістолета розстріляв чотирьох охоронців. Загинули 31-річний Володимир Бурчак, 28-річний Дмитро Марченко та 30-річний Олександр Завадський. 33-річний Павло Феденков — вижив, залишився інвалідом. Мазурка оголосили в розшук. 7 листопада в лісопосадці неподалік будинку, в якому він мешкав із дружиною, дочкою і тещею, знайшли його тіло — вистрелив собі у скроню. Дружина Людмила Мазурок заявила, що Ярослава вбили. Мати в покійному не впізнала сина.
— Тут мало хто вірить, що то Славік помер, що взагалі в тому "Каравані" був. Я з ним ходив до школи, він на клас менший, після дев'ятого документи забрав, — Сергій перестрибує через калюжі.
— Разом на дискотеку ходили, — продовжує Сергій. — Дівчата до нього липли, а він байдужий був. Нічим, крім спорту, не цікавився, — звертаємо на вул. Ярослава Мудрого. — Боксерську грушу товк зранку до вечора. Кам'янку вважав селом, 15-річним звідси вибрався. Після того я один раз його бачив, із жінкою приїжджав. Вона така худенька, симпатична, — прощаємося, коли звертаю на вулицю, паралельну до залізничного переїзду. Тут у будинку №36 ріс Ярослав Мазурок.
Дорога — болотяна з калюжами. На городах біля будинків ще не зібрані кукурудза й капуста. На брамі Мазурків висить колодка, поряд паперова записка в целофановому кульку: "Я у лісі далеко".
— Я далеко, аж за полігоном, — із матір'ю "караванського стрілка" Галиною Мазурок, 64 роки, говоримо телефоном. — У мене зараз операція "гриби". При дорозі по 40 гривень продаю. На днях 200 гривень заробила. Ви до мене сюди без гумаків не залізете. Вдома буду пізно ввечері.
Молодша сестра Галини Михайлівни Надія Роїк повертається з роботи. Сідаємо в парку неподалік церкви.
— Коли то сталося, Галя була сама не своя. Хотіла вдіти чорну плахту на голову та під поїзд кинутися. Після похорону ожила, за роботу взялася. Славіка в тому небіжчику не впізнала. Вірить, що він живий, — розповідає. — Нас було четверо — Миросько, Галя, я та брат Володя. Наймолодшого три місяці тому поховали. Він від Галі не відходив, їсти їй носив. Дуже Славіка любив. Переживав — від того інсульт стався.
Назустріч іде 69-річна Софія Мазярок. Вітається з Надією Михайлівною.
— Скільки ви з тим спектаклем натерпілися, — тяжко вдихає. — Ше й нам перепало. Син Юрко їхав зі Львова. Касирші дав посвідчення, шоби білет видала, а вона міліцію викликала. Його почали перевіряти. Добре, що у фамілії не "у", а "я".
Через годину Надії Михайлівні на мобільний дзвонить сестра. Каже, вже вдома.
Галина Мазурок просить почекати. Кидає курям зерно, годує кролів, випускає на вулицю двоє свиней з чорними спинами.
— У мене кролі з породи великанів. Два роки тому дітям до Києва передала. Невістка дзвонить: "Мамочка, это не кролики, а поросенки". Вони одного два тижні їли. Свині корейські тримаю. Кажуть, вони не мають сала. А мої дєвочки люблять отбівнушечку, шашличок, чанахи. Нащо їм те сало? — заганяє свиней у хлів. Називає "мальчіками". — Через півтора місяця заколю — одного продам, другого до Києва віддам. Зо три мішки великої картоплі навибирала, закруток наробила. Славіка друг бусом поїде, через нього передам, — веде у підвал — на полицях стоять із сотня банок із салатами, варенням.
У пічку закидає дров. У хаті є газ, але господиня економить. У коридорі на столі нарізає торт. Каже, учора пекла. На тумбочці стоять заспокійливі краплі.
— Невістка з Танюшечкою (донька Ярослава Мазурка. — "ГПУ") до мене два рази приїжджали. 1 березня в бабці, чоловікової мами, на дні народження були — їй 90 років. Невістка ікону вишила бісером. А дитина такий торт спекла — пальчики оближеш. У Києві самі печуть хліб, кекси — мають хлібопічку. А у травні приїжджали на Пасху. Один день побули, поїхали зі Славіковим другом на тиждень у Карпати — на Говерлу, на скали Довбуша.
Просять, щоб я до них перебиралася, — продовжує Галина Михайлівна. — Може й поїду, помагатиму. Бо Людочка зараз на двох роботах. Пам'ятник зробила і винна дєньги. Вчора каже: "Мамочка, я сплю по 3 часа". Вона в редакції газети на комп'ютері працює, а тепер, напевно, шось підмітає. Я би до Польщі поїхала підзаробити. Але подзвонила до пані, в якої працювала, а до неї поліція приходила. Вона каже: "Дєвчино, не телефонуй мє. Бо я сі бою поліцаїв. Я не хче бандитов". Я задля внучки живу. Мушу її заміж видати, дочекатися, аби мені двійнят подарувала. Бо я ж — із двійнят, але друга дєвочка померла.
До Галини Мазурок заходить жінка, на вигляд років 25, просить показники газу.
— Минулого разу мені 46 "кубів" дописали, — говорить господиня. — Зимою за газ по 500-700 гривень плачу. А маю 1100 пенсії. Ще на картошку та капустину квашену вистачає. Може, треба хату на меншу поміняти. Але два місяці тому приснилося, що виходжу на ґанок. Стоїть Славік, акуратно вбраний. Кажу: "Сину, давай зроблю кави-чаю". Дивиться на годинник: "Мамо, я спішу". Питаю: "Куди, дитино? Ти вже похований. Тебе вже ніхто не шукає". Він так єхидно посміхнувся, говорить: "Прийшов сказати, щоби ти хату не вздумала продавати. Ще трошки потерпи, купимо дом, який захочеш". На прощання поцілував. Просипаюся, а на мені киця Юлька сидить, лиже.
На моєму синові хтось кар'єру зробив, — плаче Галина Михайлівна. — Відкрила труну, а там руки молодесенької дитини. У моргу питають: "Ви не впізнали, не будете хоронити?". Кажу: "Порядний шофер, як зіб'є собаку, то відвезе у ліс і похоронить". То дитина чиєїсь мами. Говорять, "Караван" синові Януковича належить. Від якихось фінансових махінацій треба було очі відвести, от вони і придумали серіал. Паспорт Славіка забрали під час обшуку в квартирі. А той небіжчик був із його паспортом у кишені. Ворожки казали, що мій син — живий. І я це знаю. Мені один у погонах говорив, що він — за кордоном.
3 
1
Коментарі
2