— Діти живуть у страшних злиднях. Їх ніхто нічому не вчить. Сидять у хаті без вікон і світла. Знаю цю родину від четвертого покоління. Старші до такого життя звикші. Малечу шкода, — розповідає 68-річна Світлана Коваль про дітей 23-річної Марини Совенко із села Івашинівка П'ятихатського району на Дніпропетровщині.
Марина зі співмешканцем і дітьми 5-річним Ярославом і Олександрою, 2 роки, живуть у будинку на три кімнати без електрики. За борг у 97 грн її відімкнули 11 років тому. Вікна без скла, деякі забиті фанерою. Стіни чорні й облущені, дах дірявий, підлога переважно земляна. Також у хаті мешкають родичі жінки — мати 54-річна Віра Статкевич, по троє братів і сестер, племінниця 6-річна Софія. Родину утримує Марина. Брат 31-річний Олександр теж має підробітки, але зароблене витрачає на себе.
— Хочу піти від мамки. Вона мені жизні не дає. Я за першим чоловіком у Кіровоград поїхала. То вона на другий день там була. Мішалася, лізла, щоб я з ним не жила, — розповідає Марина. — Дєвочку родила вже від другого. Спільного життя не склалося. Коли отримала 12 тисяч гривень на дитину, хотіла окрему хатку купити. Але мама приказала, що нема чого мені віддалятися. Житимемо разом, а дєньги краще на сім'ю пустити. Так і розтринькалися — на цигарки, пиво, продукти. Брати й сестри не хочуть господарювати. Я сама всіх не потягну. Мама вже не проти, аби я від них з'їхала. Але куди і за які гроші?
Марина, як усі її брати й сестри, в школу не ходила. Але переконує, що читати й писати вміє.
— Службам із району й області їх сім'я була нецікава. Приїздили раз у п'ятирічку. І то — після великого кіпішу. Один із таких, коли все село збунтувалося, аби в Марининої старшої сестри двох дітей забрали, — говорить депутат сільської ради 50-річна Наталія Ткаченко. — Але навіть на вилученні не були. Це мусила робити сільрада і везти дітей своїм коштом у районну лікарню. Звідти їх направили у притулок. Згодом — усиновили.
Марина заробляє тимчасовими підробітками. Також щомісяця отримує на дітей 4,4 тис. грн. Алкоголю не вживає.
— Ми сотні листів написали в район, область, аби звернули увагу на їхню родину. Надали підтримку й супровід. Але жодної відповіді не отримували. Днями до них приїжджала районна комісія з поліцією. Склали акт. Дали тиждень, аби виправила умови проживання, інакше дітей вилучать. Робимо все, аби цього не сталося, — каже 44-річна Віталіна Стець, секретар сільської ради. — Придивилися хатину на дві кімнати з меблями поряд із сільрадою. Марина хоче перейти туди з дітьми, чоловіком, сестрою Іриною і її 6-річною дочкою. Іра не може працювати, сліпа на одне око. Але вона нормальна жіночка. Коли Марина йде на роботу — глядить діток. Сусіди готові підтримати, подарувати їм все необхідне.
Хата родини Марини Совенко розташована на вул. Лесі Українки, 22. Забору немає, обійстя заросло бур'янами.
— Будинок, де живе сім'я, — батьківщина мого чоловіка. Колись там усе добротне було — вибіляно, доглянуто, — додає Наталія Євгенівна. — Купили в нас і років за два все занапастили. Забор і підлогу спалили. Туалет розвалився. Погріб також, бо повитягали метал із нього. Гараж здоровенний був. Розібрали, шлакоблок продали. Город у бур'янах, не садять нічого.
Марина — сьома з 10 дітей у Віри Статкевич. Троє з них померли. Найстаршої сестри не стало від вродженої хвороби. Наталії — 2015-го від СНІДу у 30 років. Один із братів втопився 2016-го.
— Ні в кого немає паспортів. Після смерті Наташі Віра тримає свідоцтва про народження дітей у пазусі. Аби нікуди від неї не поїхали, — каже Віталіна Володимирівна.
Односельці бояться рідних Марини. Кажуть, Віра Статкевич і найстарший із її синів Олександр агресивні, коли випивають. Часто б'ються між собою. Наймолодший 17-річний Іван із 21-річною Маргаритою їздять Україною, побираються. Часом крадуть у людей.
— Марину шкода. Толкова жінка, але підтримки від рідних не має. Звертатимемося в поліцію, аби приструнили її родичів. І вона з дітьми могла нормально жити, — додає Наталія Ткаченко.
2 
1
Коментарі