У місті Макіївка на Донеччині 108 родин не мають води, каналізації та опалення. 9-поверхівки №3 і №4 на вул. Щербакова відключенні від комунікацій 17 років.
— Купил в декабре эту сраную малосемейку за 5 тысяч долларов. В агентстве обдурили, теперь хрен кому сбагришь. До середины января все было окей, а как мороз грянул, по квартире гавно потекло. Жена за день 35 ведер вынесла, — говорить 33-річний Андрій. Його квартира єдина має пластикові вікна та кондиціонер.
На горішніх поверхах будинку №4 вікон немає. На нижніх — затягнуті плівкою, забиті фанерою. Біля під'їзду курять чоловіки.
— Вы по наши души? — Раїса Побігаєва у штучній хутряній шапці та шубі до п'ят запрошує до однокімнатки на першому поверсі. Вікна й двері завішені ковдрами. На столі стоять поплавлені свічки, над ліжком — образ Ісуса Христа.
— В хате никаких удобств, так они и свет отрезали, сволочи. Живу одна, а долги насчитывают за троих. У меня же эпилепсия, — показує посвідчення інваліда другої групи та квитанцію з вимогою погасити 3 тис. грн боргу водоканалу.
Вхідні двері сусідньої квартири вирвані. Усередині валяються купи цегли, потрощені меблі, бите скло. Це одна із 57 покинутих квартир будинку.
— Я з 1978-го тут живу. Газу не було з моменту забудови, а опалення пропало 1995-го, коли закрилася бавовнянопрядильна фабрика, — каже 55-річна Алла Очеретна. — Я з фабричних, на тіпальній машині працювала. А як фабрика розорилася, прийшла розруха. Ми стали нічиї й будинок нічий.
Очеретна несе відро з помиями і виливає у дворі.
— Це в нас громадський туалет. Замість унітаза на відро ходимо, сюди носимо, а хто несвідомий — зі спільного коридору чи з балкона виливають.
Біля будинку №3 стоять мешканці з пластиковими відрами. Ними носять воду. Надворі -9°С. Іван Потокі, 62 роки, кличе до себе. Кімнату на 14 "квадратів" гріють три електрокаміни. На термометрі +12°С.
— Когда-то тут и батарея была, — Іван Степанович показує заварену трубу під вікном. — Это сейчас от нас все отказались, а в советское время батареи были — кипяток. Даже в зиму форточки не закрывали. Горячая и холодная вода круглосуточно. А в этом году в начале февраля у меня в квартире было минус 4.
Показує санвузол і кухню. Унітазу й мийки немає. Отвори стічних труб забиті дерев'яними брусками. У ванні сіра калюжа, там плаває крига.
— Забив усе наглухо, — господар стукає по дерев'яній заглушці. — А весною труби розтануть і поставлю унітаз назад.
Піднімаюся на сьомий поверх. У під'їзді немає шибок, протяги. Кілька дверей зі слідами пожежі, стіни вкриті тріщинами.
— Условия нечеловеческие, я сына больше месяца искупать не могу, боюсь простудить. И в садик не берут — второй год на очереди стою, сейчас 126-я, — говорить 29-річна Ольга Рой, мати-одиначка. Її син 3-річний Максим лежить із головою вкритий двома ковдрами. Над ліжком наклеєні літери "С праздником!". Хлопчик просить увімкнути мультфільм "Том і Джеррі". Мати вдягає йому куртку, саджає на стільчик перед телевізором, посуває ближче до ніг електрообігрівач.
— Макіївській владі все по барабану, чекають, коли всі повимерзаємо, — каже. — На будь-яке звернення в жек відповідь така: у вас там багато квартир-бомжатників.
Ольга платить щомісяця 30 грн квартплати і 600 грн за електроенергію. Власним коштом полагодила каналізацію по своєму стояку.
— По квартирі какашки чужі ловила. Вонь була страшна. В райраду додзвонилася. "Зберіть гроші для бригади, яка до вас поїде, — немає казенного бензину". Ми скинулися, набрали 350 гривен. 16 лютого перший раз за всю зиму в будинку з'явилися слюсарі, але розморозили труби тільки до третього поверху. Довелося за ними побігать, дала ще 50 гривень, щоби полагодили все.
У правому крилі на дев'ятому поверсі під стінами замети і брили льоду. Тут лише одна житлова квартира — Грищенків, матері й сина-інваліда. Роман прикутий до ліжка, не виходив із кімнати 13 років.
71-річна Лідія Іванівна годує сина з ложки. Він лежить на металевому ліжку, скорчився калачиком. Мати взута у валянки, на плечах ватна фуфайка.
— А ночью с ним в одной кровати сплю, грею собой. Потому что мне жалко. Весной ему 27 будет. Не доживет. В чем ходим, в том и спим. Разве ж так можно с народом? — плаче Лідія Іванівна.
Вона працювала на фабриці з 16 років. Після народження хворого сина не відходить від нього. Допомоги від держави не отримує.
— Напишите, что мы умираем. Иначе к нам сюда ни один начальник не придет. Я голосовала за Януковича. Больше на выборы никогда не пойду, — кричить.
Комунальники нарікають на борги, що назбиралися роками. Тільки за квартплату аварійні будинки винні понад 300 тис. грн.
— Ми торік зробили пластикову каналізацію в підвалі, а бомжі повитягали все. Цього року розморозили, та воно замерзло знов. І так постійно. Щоб усе працювало, потрібно, щоб не було порожніх квартир, а їх у тих будинках 234, — пояснює начальник жеку Віра Стрельченко.
У мерії посилаються на те, що порожні квартири приватизовані. Щоб заселити пустки, їх потрібно реприватизувати через суд.
Місцева старожилка 74-річна Тамара Росказова запевняє, що це брехня.
— Люди приходять, просять: "Дайте квартиру, ми все самі полагодимо". Навпроти моєї квартири людина померла два роки тому, квартира державна, навіть мати покійника написала в жек, щоб когось поселили. Але чомусь не роблять цього, — додає Тамара Андріївна.
У Макіївці аварійні цілі райони. У селищі Комунар розсипаються 12 будинків, потребують капітального ремонту майже всі помешкання в селищах Бажанова та Нижня Кринка. Без опалювання живуть у селищі Шлях Ілліча.
1 
1
Коментарі
79