14 вересня з трикімнатної квартири на вул. Щетініна в Донецьку виписали родину Грузденків: 58-річного Володимира з дружиною 44-річною Наталією і 16-річних доньок-близнючок Анастасію та Юлію. 7 серпня Апеляційний суд міста вирішив, що помешкання належить Євгену Головку.
— Квартиру видурили, — зітхає Володимир Грузденко. Він працює тренером східних єдиноборств. — Це все почалося 2001 року. Мені треба було позичити 4 тисячі доларів. Просив у знайомих. Так познайомився з Євгеном Голубєвим. Він погодився, якщо підпишемо договір позики, де заставою буде квартира. Поїхали до нотаріуса, я привів батьків, бо вони були власниками. Прочитали чернетку договору позики, а на підпис нотаріус підсунула договір купівлі-продажу. Я спочатку не помітив. Щомісяця повертав Голубєву 200 доларів, усе виплатив. А потім нам стали приходити платіжки на ім'я Євгена Головка. Виявляється, Голубєв перепродав йому нашу квартиру. Я пішов до Голубєва: "Що це таке?". Після того на мене напали, проломили череп трубою. Місяць був на межі життя і смерті.
Володимир Валентинович показує шрами на голові, що залишилися після нападу 2006-го.
— Хірург дивувався, що я живий зостався, — каже. — 14 швів на голову наклали.
Володимир Грузденко з'ясував, що квартиру видурили не тільки в нього. Зараз 62-річний Євген Голубєв претендує на однокімнатку Вікторії Суровцевої на вул. Рози Люксембург. Стосовно помешкання тривають суди.
— У меня забрали квартиру в 2006-м, — згадує 71-річна Вікторія Суровцева. Зараз вона живе у друзів. — Якось восени зустрілася зі знайомим Сергієм Кондрашовим. До пенсії я працювала в обласному управлінні агропромислового господарства, він був фарцовщиком, таскав на продаж чоботи. Кажу йому, що живу сама, набридли злидні, хочу мати бізнес. Він пообіцяв звести з людьми, які поможуть. 1 листопада 2006-го зайшов із банкою кави. Не допила я й чашки, як опинилась у ейфорії. Сміялась, як дурна, щось верзла незрозуміле. Такою мене повели до нотаріуса. Я й не бачила, що підписала. Там уперше зустріла Голубєва. Він витягнув зі своєї кишені паспорт. Я сміялася, бо і в мене паспорт СССР. Виявилось, то мій і був. Три дні після того нудило, голова крутилась. Коли прийшла до тями — прочитала те, що підписала. Там сказано, що Голубєв дав мені 225 тисяч гривень під заставу моєї квартири.
Вікторія Анатоліївна показує банку з-під кави, подаровану знайомим. На її дні — сірий порошок. Жінка сподівається, що міліція забере його для експертизи. Витягає договір, який начебто уклала з Голубєвим. Там — численні помилки. Написано, що Суровцева — громадянка Росії, неправильно вказані ідентифікаційний номер, район, у якому знаходиться квартира, підроблений підпис.
— У суді Голубєв представляється безробітним, — продовжує Вікторія Анатоліївна. — Через знайомих у міліції я неофіційно дістала на нього статистичну картку. Там написано, що він раніше сидів за шахрайство і підробку документів. Зараз на ньому числяться 114 квартир. Незнайомі люди чогось раптом дарували йому своє житло, заповідали або віддавали за борги.
Вікторія Суровцева з Володимиром Грузденком ходили на прийом до прокурора Донецька.
— Він сказав нам, що колишніх власників тих квартир ми не знайдемо. Мовляв, його підлеглі теж їх шукали — й у психлікарнях, і на кладовищах, та все марно. Після того я все зрозуміла. Мене саму тричі хотіли вбити. Один раз хтось дерся серед ночі у квартиру, другий — зламали замки, третій — ледь не задавили машиною.
Суровцеву і Грузденка захищає адвокат Юрій Михайленко, 45 років.
— Я нашел еще одну жертву — пенсионера МВД, — говорить Юрій Миколайович. — У нього теж забрали квартиру, але повернули завдяки давнім зв'язкам. Я вважаю, що ці люди працюють під прикриттям силових структур. Інакше як пояснити те, що настріляли 114 квартир і нікого не покарали? Щоб розібратись у цьому — треба порушити кримінальну справу. Однак злочину ніхто не вбачає. Замкнуте коло.
1 
1
Коментарі
24