— Попробуйте, тільки дуже обережно, — пропонує доторкнутися гілки куща піраканти 55-річний Анатолій Мондзолівський.
Розводить її на городі в селі Дідівщина Фастівського району на Київщині.
— Колеться більше за акацію. Колючки довгі, тугі й гострі. Ще й замасковані під листям. Ніякі злодії не пролізуть.
Піраканта завжди зелена. Влітку цвіте білими китицями, як калина. Цвіт духмяний, ароматний, медоносить. Узимку приваблює птахів, які їдять її плоди, схожі на малі яблука. Дозрівають восени. Яскраво-червоні, тому їх називають вогняна колючка. Буває яскраво-оранжева.
— Обидва сорти не скидають плодів до Нового року. Мороз мінус 20, а вона червона, лист зелений. На снігу — красотіща.
Піраканту висаджують на газоні, вздовж чи замість паркану. Кущ заплітається так, що крізь нього нічого не видно. Росте до 2 м, деякі — до 6 м. М'яку лозу формують в арки, кулі, куби, піраміди.
— На паркан краще брати сорти, що ростуть прямо, на арку чи всередину газону — розлогі.
Кущ росте на пісних і кислих ґрунтах. Стійкий до посух, відновлюється після глибоких обрізувань. Обрізане гілля пускає коріння й формує кущі. Садять до пізньої осені, доки не замерзне ґрунт.
— Для живого паркану садіть дворічні кущі за півметра один від одного. За два роки буде непролазна стіна. Кімнатні сорти вирощують у горщиках. Обрізують у найвибагливіші форми. Найчастіше створюють бонсай — японські міні-сади.
2 
1
Коментарі