— Казав тато: "Частіше точиш, легше косиш". Так і сапа, як гостра, поклепана, то нею легше сапати. Сама в землю входить. Чирк — і бур'ян лежить,— каже 36-річний Володимир Лисий зі Звенигородки на Черкащині. — Сапу треба наклепати, щоб лезо було тонке, а кінчики заокруглені й трохи підняті наверх. Потім слід кілька разів пройтися з обох сторін леза наждаком.
Радить готувати реманент завчасно. Він у городі потрібний, щойно підсохне ґрунт. Починають робити рівчаки для грядок, лунки для садіння.
— Якщо держак розсохся й сапа хилитається, замочую її у воді. Зламаний замінюю на новий. Шматок держака, який застряв у інструменті, випалюю у багатті.
Новий держак бере в руку. Яким боком ляже, так і забиває в сапу. Так само робить для лопати, граблів.
— Візьму, бува, чужий інструмент на руку. Держак улігся, а лопата чи сапа стоять боком. Тоді витрачаєш додаткову силу, щоби під час роботи утримати інвентар рівно.
Держаки Володимир робить сам. Приносить із лісу рівні вільхові стовбури. Зчищає кору й сушить їх на горищі.
— Якщо сапати на полі чи тим, хто любить стоячи як-небудь шкрябати землю, роблю довгий держак, по груди. Якщо для ретельного сапання в городі, то він має доходити до пояса сапальнику. Тоді легко розвертатися на всі боки.
Держак забиває в сапу, а не навпаки. Якщо бити по металу, гірше триматиметься. У магазині вибирає важкий інструмент. Такий легше йде в землю.
1 
1
Коментарі