— Неподалік мого села Медвин на Київщині є закинутий сад. Дядько був там агрономом. Робив експерименти. Прищепив на вербу яблуні, — розказує 67-річний Федір Іваненко.
— Весною постромляв патички верби. Швидко приживається у волозі. Наступної весни вершки позрізував і прищепив яблуні. Яблука родили, але їх не їли. Були гіркуваті, бо сік верби гіркий. Тому садку 40 років. Досі є.
Восени нариває яблука. Їсти їх сирими не можна, але печеними добрі.
— Вони червоні й такі ж усередині, а не білі, як звичайні. Цінні тим, що не тільки чистять організм, бо печені — це пектини, а й убивають інфекції. Верба вона ж антисептик. Це чисте екологічне яблуко. Садок дядька жодного разу не пирскали хімікатами, бо не було потреби. Верба гірка й антибактеріальна. На яблуні, прищеплені на вербі, не сідала ніяка парша чи комахи.
Цієї весни хоче повторити експеримент дядька й у своєму садку встромити кілька прутиків верби, щоб мати прищепу під яблуню.
— Для мене яблука на вербі — нісенітниця. Ми в інституті призначили б комісію, щоб виїхала в той сад у період вегетації дерев і вивчила це, — каже 63-річний Олег Китаєв, кандидат біологічних наук столичного Інституту фізіології рослин. — Яблуня й верба — дерева різного роду. Хоча у нас є співробітник, який у своєму садку прищепив на вербу грушку. Є також верболиста груша. Це дика грушка з довгим листям, як у верби. Її використовують наче підщепу для груш та яблунь. Хоча яблуня на ній приживається гірше. Колега приживила грушу на горобині й аронії.
2 
1
Коментарі