— Якщо хтось поклав жоржини в погріб просто так, то вони можуть погнити. Бо зазвичай там волого. Якщо буде занадто сухо, бульби поморщаться і весною не проростуть. Тому кожен корч треба замотати в цупкий папір. Як тільки корінці починають сохнути, поверх паперу їх треба накрити мокрою ганчіркою, поприскати водою й залишити на кілька днів,— каже Валентина Плаксійчук, 47 років, із райцентру Тетіїв на Київщині.
Жінка має 40 кущів жоржин. Щоосені сортує їх за кольорами й величиною квітки.
— Мені найкращі рожеві у формі лотоса. Квітка до 30 сантиметрів у діаметрі. Тільки треба садити подалі від темніших квітів, бо вони запилюються, темні перемагають. На жовтих жоржинах наступного року можуть з'явитися бордові риски, якщо вони цвіли поряд із темними квітами. Щоб не сплутати, викопую коріння і кожен сорт кладу в окремий ящик.
Миє господиня бульби під проточною водою, просушує й загортає в три шари газети. Заносить у погріб.
— Як весною сніг зійде, виймаю бульби в теплицю. Можна в коридор чи веранду. Обприскую водою. Жоржинам потрібне поступове тепло й помірна волога. Тоді в них проростають пагони. У травні висаджую квіти в ґрунт і вже у червні-липні вони цвітуть. Хоча їхній сезон — серпень-вересень. Але через морози вони не встигають до кінця відцвісти.
Жоржини — теплолюбні квіти, особливо кактусові. Такі сорти низькорослі, пелюстки квітів закручені в трубочки. Після першого приморозку чорніє листя, квіти опадають. Не відновлюються. Змерзати починають ще у вересні. Тоді Валентина Плаксійчук обрізає стебла. Над землею лишає до 10 сантиметрів. Через кілька тижнів викопує бульби.
— Це не вибагливі квіти. Я їх не підживлюю, бо тоді жене бадилля, квіти мілкі, а великі не можуть втриматися на стеблі й падають, як зрубані голови. Стебла обов'язково підв'язую. Саджаю по одній бульбі на відстані 70 сантиметрів. Тоді кущі пишні, квіти рясні й великі.
Після жоржин у листопаді викопують останні осінні квіти — хризантеми. Після них у саду лишається морозівка. Вона стійка до першого снігу.
6 
1
Коментарі