Кожен народ має своє "золото Полуботка". От тільки одні, крім нього, мають іще щось, а інші тільки й живуть надіями на досі не знайдений скарб. Достоту як алкоголік, що перелопачує ціле помешкання у пошуках заниканого червінця замість заробити за той самий час кілька червінців на сусідньому будівництві.
Поляки мали своє полуботківське золото у Совиних горах на Шльонську. Там німці під час війни збудували велетенське підземне місто, сподіваючись заховати від бомбардувань військові заводи.
Чутки про німецьке золото, заховане у Совиних горах, кружляли по цілій Польщі. Комуністичний уряд навіть таємно створив спеціальну групу, яка мала знайти криївку й урятувати нарешті національний бюджет. Порятунок, однак, не вдався, режим збанкрутував.
Сьогодні екскурсоводи жваво розповідають про "німецьке золото" довірливим іноземцям, що залишають свої трудові євро у місцевих кав"ярнях, крамницях, готелях і, звісно, у підземному музеї. Міфічне німецьке золото перетворюється таким чином у цілком реальні польські злоті.
Тітка стискає у пальцях свого червінця
Я згадав цей сюжет у подібному підземеллі — у Балаклаві, де була колись база совєтських підводних човнів і де тепер водять нечисленних туристів. Совєтських човнів тут уже немає, але всілякої іншої совєтчини навкруги більш ніж досить. Тітка, в якої ми зупинились у Севастополі, все бідкається: ой що ж то буде, як не стане в них у місті Чорноморського флоту?!
Бідолаха й не уявляє, чого варті насправді ці гори, це море, ці дивовижні гавані, визволені від усілякого військово-промислового мотлоху. Вона цупко стискає у пальцях свого червінця, не помічаючи навіть, як десятки червінців пролітають над її головою кудись на південь, у бік Туреччини.
1 
1
Коментарі
4