Будинок над морем, де ми із дружиною поселились писати свої шедеври, називaється Villa dei Pini. Приблизно це означає "Вілла під соснами". Хоча насправді вона розташована радше над соснами — на крутому високому схилі, з якого ті сосни тягнуться догори — до наших вікон. Їхні крони нагадують парасольки, вивернуті вітром. Наші сусіди-американці так їх і називають — парасолькові сосни. А ми кажемо на них пінії, тому що на наші, на справжні сосни вони не схожі.

"Наші сосни" — це насамперед ті, що ростуть в Ірпені, зокрема й біля вічно занедбаного Будинку творчості письменників. Років тридцять тому ми вчащали туди з дружиною як молоді літератори. Там було кілька пристойних будинків, у яких поселяли "класиків". І було кілька халабуд, де поселяли нетяг і небораків — творчу молодь.

Саме в такій халабуді ми й провели наш, сказати б, медовий місяць — серед закривавлених стін зі слідами розчавлених комарів і п"яних вересків, що долинали із сусідньої халабуди, де жили подібні до нас молоді генії. Але довкола був ліс і сосни, і морозне повітря, і трава, вкрита інеєм, а головне — ми були вдвічі молодшими й наївнішими.

Медовий місяць ми провели в халабуді

Ми, звісно, й не думали, що потрапимо колись до будинку творчості над Середземним морем з усіма можливими й неможливими благами. Але ми були молоді і, як нам видавалося, талановиті, і твердо вірили, що проживемо велике й гарне життя — не конче з пініями під балконом, і морем за вікнами, і кораблями удалині, але неодмінно — із соснами, з інеєм на траві, із морозним повітрям і з готовістю проміняти пінії, вілли й кораблі, якщо вони взагалі коли-небудь нам трапляться, — на халабуду в Ірпені і на своїх 20–30 років.

×