Моїй дружині привидівся сон, ніби вона їде по карколомній гірській дорозі на розгепаному автобусі марки ГАЗ із несамовитою швидкістю. Їй здається, що машина ось-ось зірветься у провалля й гукає до водія, аби той трохи сповільнив шалений гін, але водій не чує. Тоді вона сяк-так пробирається по салону до нього і коли підходить уже зовсім близько й починає щось говорити, водій обертається й вона бачить, що це — Шевченко. І розуміє, що все гаразд, усе буде добре.

Я згадав цю історію у досить дивному місці — у райвідділку міліції, де мусив скласти заяву про втрачений документ. Капітан — видно, якийсь ющенківський недобиток — відповідав українською і, взагалі, поводився напрочуд ввічливо. Мовби й не виростав у совдепії. А найдивніше — над його робочим столом висів портрет Тараса Шевченка.

— Oвва! — я таки не стримався. — Ваші колеги вже скрізь повивішували нового президента!..

— Президенти приходять і відходять, — поважно сказав капітан. — А Шевченко лишається.

— Авжеж, — хотів був докинути я. — Особливо, коли президент — ваш колишній клієнт…

Проте вирішив даремно капітана не провокувати. Йому і з Шевченком, можливо, вистачить клопотів.

— Справжній мужик! — тим часом сказав капітан, киваючи на портрет. — 25 років в армії прослужив!

Це, видно, означало, що за нормальних обставин він мав би за 25 років дослужитися до генерала. Армійського або й міліцейського.

Капітан — ющенківський недобиток — поводився напрочуд ввічливо

Я щиро капітанові подякував. І розповів історію дружині.

— Ну от бачиш, — сказала вона. — Усе буде добре.

— Тому що Шевченко? — усміхнувся я.

— Тому що справжній мужик! — відказала вона, маючи на увазі чи то Шевченка, чи — капітана.

×