Мій канадський колеґа натрапив в українських архівах на забавну історію із 1920-х років, описану найретельнішими літописцями того часу — сексотами ВЧК. У якомусь селі міліціянти позабирали в жителів увесь самогон. А що його було надзвичайно багато, то більшу частину сконфіскованого добра вилили до калабані.

Місцеві жителі як істинні українці не могли допустити марнування харчопродукту. Найкмітливіші з них того самого дня налагодили черпання спиртоносного баговиння відрами із його подальшим розводненням, відстоюванням та переганянням. Новий продукт виходив, можливо, й не кращим від попереднього, зате істотно міцнішим.

Мій канадський колеґа розповідав цю історію зі щирим захватом. Працюючи в його рідній провінції Альберта, я довідався про цікавий спосіб видобування нафти. Технологія, котру там застосовують, дуже схожа на винайдену нашими рідними самогонниками майже століття тому. Канадці видобувають нафтоносні піски відкритим способом, заливають водою, нафта спливає, після чого треба лише зібрати її з поверхні, перегнати й очистити.

Новий продукт виходив значно міцнішим

Мій канадський колеґа має українське коріння і щиро вірить у велике майбутнє країни своїх предків. Можливо, він уявляє, як нащадки хоружівських самогонників завалюють цілий світ біопаливом, підриваючи економічну потугу арабських шейхів і ґазпромівських олігархів. Я теж іноді це собі уявляю, хоча калабаня із біопаливом куди невідчепніше переслідує мене як символ нашого славного минулого, теперішнього й майбутнього.

×