Шість років тому ми з дружиною опинилися в Мюнхені якраз у той день, коли збірна Туреччини виграла "бронзу" на чемпіонаті світу з футболу. Мюнхен виглядав як Стамбул: юрби турків ганяли по місту на автах, тиснули на клаксони, горлали щось по-турецьки й махали червоними, майже совєтськими, прапорами.
Незадовго перед тим ми не полінувалися піднятися на гору Каленберґ над Віднем, де 1683 року Ян Собеський спільно з українськими козаками зупинив турків у їхньому, здавалося, нестримному марші на захід. Турки відступили тоді з-під Відня, а потім і з цілих Балкан, зачепившися насамкінець за золотий ріжок над Босфором.
До Європи вони повернулися за три століття — як ґастарбайтери, аби за два покоління стати правдивими зірчастопаспортними європейцями. Декотрі з них підіймаються тепер на Каленберґ помилуватися панорамою Відня, де меморіальна табличка нагадує про перемогу одних їхніх предків у союзі з поляками та українцями над іншими.
Я подумав, що стюардеса натиснула не на ту кнопку
На люфтганзівських літаках усі оголошення віднедавна дублюються німецькою і турецькою мовами. Я спершу подумав був, що це стюардеса натиснула не на ту кнопку: літак усе-таки летів до Києва, а не Стамбула. Проте на інших рейсах було те саме, і я зрозумів, що турки вийшли в півфінал не лише чемпіонату світу в Кореї.
Українці, здавалося, теж пробилися в чвертьфінал — але це нам тільки здавалося. Достоту як мені — у німецькому літаку, коли раптом смуглява стюардеса запитала: "Чай? Кава?".
Я стрепенувся, та враз зауважив, що звертається вона не до мене, а до сусіда-турка. Добре все-таки, подумав я, що і чай, і каву ми запозичили саме від турків. Завдяки їм на літаках "Люфтганзи" можна почути принаймні кілька українських слів.
2 
1
Коментарі
9