Понеділок, 11 лютого 2008 14:44
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Спокуса

 

На зимові канікули Ліна і Джо подалися до Мексики й попросили мене пожити три тижні у їхній хаті, виконуючи почесні функції сторожа, двірника та поливальника квітів. Жодна з цих функцій не виглядала обтяжливою, тож я спакував свій невибагливий скарб і перебрався до їхньої заміської вілли.

Добратись сюди можна лише власним автом. Тож моє тритижневе відрядження перетворилося на правдиве заслання — такий собі дрейф на полярній крижині підвищеної комфортності чи, радше, спокутування невиконаних за рік літературних обітниць у п"ятизірковому монастирі.

Вранці я відчищаю сніг, увечері перевіряю електронну пошту. Раз на декілька днів поливаю Лінині вазони спеціально відстояною водою. Їх багато, і кожен має свій ритм і свої потреби. Ліна завбачливо прикріпила ярлички до кожного, аби я знав, у які дні котрий із них поливати. На город іноді забігають зайці, якось забрела лосиха — зірвала рогами з дерева годівницю для птахів і злизала зі снігу весь корм. Перш ніж вийти надвір, я доторкаюся пальцями до металевої клямки: якщо метал не обпікає шкіру — значить, надворі менше 30 градусів і можна виходити у самому светрі.

На город іноді забігають зайці

Якби не вазони зі специфічним графіком, я міг втратити лік дням і не помітити, що вже минуло три місяці, а не три тижні. Мені гарно працюється серед Джозефових книжок. Я навіть іноді думаю, що за три таких місяці або роки я, може, й написав би щось путнє. Хоча, з іншого боку, це, мабуть, і добре, що я не маю таких трьох місяців ані, тим більше, років. Бо після них я навряд чи вже й захотів би що-небудь змінювати — покидати свій монастир і знаходити якесь нове виправдання ненаписаним творам і несповненим обітницям.

Зараз ви читаєте новину «Спокуса». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода