Щоденник

 

Коли мій малий мав 7 років, він вів щоденника. Бо так робила його старша сестра. Зауваживши якось, що її хвалять за написаний вірш, він узявся й собі віршувати. Внаслідок чого у щоденнику з"явився запис: "Сьогодні я написав 19 віршів. Це так легко!"

Більше віршів він не писав, бо й справді — навіщо робити те, що аж так легко?

Зате він щедро прикрашав щоденника ілюстраціями, серед яких чільне місце посідали вкладки з популярних тоді жувальних гумок, насамперед — тілисті панійки різного ступеня оголеності.

Я цього, може, й не зауважив би, коли б дружина не підсунула мені синового щоденника у розгорнутому вигляді.

— Дивися, чим він розважається. — сказала занепокоєно.

Синові коментарі видалися мені куди цікавішими від картинок.

"Ця тьотя — спортивна!" — писав він на одній сторінці.

"Цицяри ого-го-го!!!" — писав він на другій, щиро вражений кількістю трансплантованого силікону.

— Нормальна реакція, — сказав я дружині. — Гірше було б, коли б це його цілком не цікавило. Отоді би були причини тривожитися.

Порнографія починається там, де зникає почуття гумору

І справді, за кілька років син захопився комп"ютерними іграми, потім — спортивним велосипедом, потім — барабанами. Не втрачаючи при тому помірного і цілком здорового інтересу до осіб протилежної статі.

Але сьогодні, читаючи один із найвизначніших антикризових законів Верховної Ради — про боротьбу з порнографією, — я занепокоєно розмірковую, чи не потрапляє, бува, синів щоденник під яку-небудь статтю кримінального кодексу і чи не світить, бува, нам із дружиною кілька років за його збереження.

— Порнографія починається там, де зникає почуття гумору, — мудро каже дружина.

— Та отож, — погоджуюсь я і приречено позираю у вікно, у бік Печерських пагорбів.

×