Ексклюзиви
Понеділок, 25 жовтня 2010 17:40
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Секта

 

Кільканадцять років тому на міжнародному семінарі у Зальцбурґу я мав необачність сказати щось про наші постколоніальні проблеми. Відсіч отримав не лише від росіян, — що було цілком передбачувано, а й від кількох африканців:

— Що ти тямиш у колоніалізмі? — вигукували вони. — Ти ж білий!

Я боронився як міг, відповідаючи, що приниження й гноблення не конче залежать від кольору шкіри і що розумітися на колоніалізмі можуть не лише негри, — так само як феміністами не конче мусять бути лише жінки.

Проте згодом я зрозумів певну рацію у словах африканців. Я помітив, що мєнти на вулицях Києва зупиняють їх набагато частіше, а на паспортному контролі в аеропортах їх затримують довше й перевіряють значно ретельніше. Я збагнув, що наші проблеми подібні, але є й суттєва різниця: наша чорна шкіра — це насамперед наш убогий паспорт і наша упосліджена мова. Паспорт змінити важче, а от мову українці міняють часто й охоче, стаючи відразу "білими", майже як Майкл Джексон.

Мій зімбабвійський колеґа оповідав, як його нещодавно затримали в Гітроу, бо не хотіли повірити, що він їде на фестиваль поезії. Він показав їм останню книжку — "Наречена духів".

— То ти проповідник? — перепитав британець. — Що це за секта?

Я знаю цю секту, бо сам до неї належу. Свого часу, пригадую, польський митник запитав мене у подібному панібратському дусі:

— Што візьош?

— Книжки, — сказав я, відкриваючи сумку.

— То ти торгуєш книжками? — здогадався кмітливець.

Він, як і його британський колеґа, чудово знає, що негри не можуть самі читати книжок чи писати віршів. Хоча, певно, теж донедавна був таким самим негром у лондонському Гітроу, допоки не змінив свого чорного паспорта на євросоюзівський білий.

Зараз ви читаєте новину «Секта». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

31

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода