Нещодавно мені з колегами довелося виступити від імені українського ПЕН-центру на захист Юрія Винничука, до якого літературознавці в цивільному прислали одразу двох міліціонерів. Їм забаглося отримати від письменника пояснення з приводу кількох віршів, що видались одному змаразмілому донощикові "порнографією", та ще й із "закликом до насильницького повалення влади".

Правоохоронці, усупереч власним традиціям, не закували злочинця в кайдани, не провели обшуку, не підкинули зброї та дитячої порнографії, як яким-небудь "тризубівцям". Не піддали тортурам, як яких-небудь "Патріотів України". І не запакували на два роки до в'язниці, як якого-небудь Луценка, — без жодного судового вироку і навіть поважного звинувачення.

Словом, протестувати начебто й не було чого. Бо ж на тлі всього того, що діється в Україні, Винничукові пригоди з прокуратурою — суща дрібниця.

Це всього лиш вияв кепського смаку

Не варт був протесту, скоріш за все, і "злочинний" Винничуків вірш "Убий під***са!". Бо ж насамперед це всього лиш погана поезія й вияв кепського смаку. Це за допомогою прокуратури, тим більш української, навряд чи поправиш.

А все ж протест був потрібен. Бо ПЕН захищає не тексти і навіть не авторів, а насамперед їхнє право писати — без втручання поліції та жандармерії. І якщо прокурор пошле коли-небудь міліціянтів до якого-небудь Бузини чи Табачника, український ПЕН-центр так само захищатиме їхнє право на власну думку, хоч би і найбезглуздішу.

Сьогоднішній прокурор, звісно, нікого до своїх однодумців не пошле. Але Україна велика, і її майбутнє непередбачуване. Тож український ПЕН-центр знадобиться ще багато кому. Може, навіть самим "правоохоронцям" — якщо хтось із них наважиться написати чесні спогади.

×