Перепадя

 

Анатоль Перепадя ціле життя їздив на велосипеді, аж доки його не збив на швидкості якийсь "мерседесний" ублюдок. Ублюдок утік, залишивши Анатоля помирати на безлюдній дорозі. Можливо, якби його завезли до лікарні на кілька годин раніше, вижив би.

Ще студентом я читав його переклади з Антуана де Сент-Екзюпері — і це було справді кайфово. Потім його довго не друкували — либонь, ті самі ублюдки, що гасають сьогодні на "мерсах" і "лексусах". Тоді вони стежили за ідейною чистотою, сьогодні — за цінами на газ і нафту. Одне слово, як казав їхній колишній соратник і теперішній шеф, ублюдки колишніми не бувають.

Я — загалом пацифіст. Але, зізнаюсь, негарна зловтіха з"являється насподі моєї демілітаризованої душі, коли читаю про маньяків, що підпалюють машини в Москві. Може, варто було б саме їх, а не ефесбешних скінхедів, імпортувати до Києва, аби трохи розчистили наші тротуари від "лексусного" паскудства.

Дочка майструє якийсь плакат

Нещодавно один із таких "мерседесних" мерзотників напав на мою доньку, бо вона не вступилася з тротуару, яким він гнав на крутій тачці. Свого часу я насилу відмовив її їздити по Києву на велосипеді. Тепер, відчуваю, доведеться докласти ще більших зусиль, аби вмовити її не підпалювати всього цього коштовного металобрухту, а заразом і ще коштовнішої мерії. "Все одно вони всі згорять у пекельному полум"ї", — не надто переконливо пояснюю я.

Дочка майструє якийсь плакат, аби вийти із друзями на пікет до київської ментярні. Добре все-таки, що майструє не бомбу і не коктейль Молотова. Сподіваюся, що й душа Перепаді пробачить нам цей дурний пацифізм.

×