Ексклюзиви
Понеділок, 07 грудня 2009 18:17
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Павич

 

Моя дружина отримала редакційне завдання — написати про нещодавно померлого Мілорада Павича. Я люблю цього химерного, вибагливого письменника, тож охоче погодився допомогти — відшукати його українські переклади у своїй бездонній бібліотеці та переглянути в Інтернеті кілька його інтерв"ю.

Я до певної міри завинив перед Павичем, бо років 20 тому не зумів переконати свого головного редактора опублікувати у "Всесвіті" "Хозарський словник". Це був перший роман майже 60-літнього автора, який одразу здобув йому світову славу і, можливо, здобув би ще й нобелівку, коли б її присуджували просто за добрі твори, а не за все інше. В нас про нього тоді ще ніхто й не чув, але мій колега уже носився з англійським примірником "Словника" та заповітною українською мрією обставити росіян, видавши ще й цього світового бестселера раніше за них.

Віддати борг цього разу мені перешкодив уже не головний редактор, а інший Павич

Віддати борг Павичу цього разу мені перешкодив уже не головний редактор, а якийсь інший Павич, теж Мілорад, котрий виявився уславленим футболістом і тренером, гравцем збірної Югославії, наставником "Партизана", "Брюґе", "Стандарту", "Бенфіки" і лісабонського "Спортінґу". Поки я читав його мальовничий життєпис, дружина закінчила невелику статтю про Павича і моя допомога виявилася уже непотрібною.

Так я і залишився зі своїм футболістом Павичем, хоча, можливо, письменник Павич саме цього й хотів. Недарма він усі свої романи вибудовував як кросворди, ребуси, гральні карти, відкриті до прочитання у довільному порядку. Може, й свого однофамільця-футболіста він вигадав, запровадивши цю містифікацію до всіх довідників та енциклопедій.

Це так, як би наш Андрій Шевченко виявився Тарасом. Гадаю, Тарасові Григоровичу це сподобалося б.

Зараз ви читаєте новину «Павич». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода