Музей Фройда

 

Музей Фройда у Відні був того дня зачинений. Я й не збирався туди заходити, але мій приятель-славіст із Віденського університету заявив, що це конче варто зробити. Приятель має особисті підстави для таких сентиментів, бо його "славістика" розташована якраз у тому будинку, де колись був університетський шпиталь і де років сто тому провадив свою психіатричну практику доктор Фройд. Приятель навіть із гордістю показав мені сходи, якими колись ходив його видатний співвітчизник, — єдині сходи в будинку, не знищені місцевими любителями євроремонтів.

Отож я таки вибрався до музею Фройда — можливо, з неусвідомленою надією розгадати потаємний зв"язок між славістикою і фройдизмом.

У музеї був вихідний, але двері відчинені. Біля входу сидів опецькуватий курдупель і палив сигару. Справжню сигару, а не якусь там задрипану сигарету. Зачувши мою жалюгідну німецьку, він змилосердився й перейшов на англійську.

— Вам пощастило, — сказав він. — Я покажу вам усе найцікавіше. У робочий день тут не протовпишся. Юрби туристів! І всі при краватках! Або й при метеликах!

Кожна чомусь поправляє спідницю

— А дами? — перепитав я.

— І дами! — вигукнув службовець. — Усі на шпильках! І кожна чомусь, коли йде повз мене, поправляє спідницю. Мовби я збираюся поплескати її по попі!

Я зацікавлено глянув на цього аматора-психоаналітика. Тривала служба в музеї, схоже, наклала на нього невитравний відбиток. Час відкривати власну психіатричну практику.

— Я знаю, — сказав службовець, — ви вважаєте, що я говорю політично некоректні речі. Але повірте, що Фройд ніколи не став би Фройдом, якби дбав про політичну коректність.

— Авжеж, — кивнув я, — Фройд став би славістом.

Службовець, схоже, не зрозумів. А мій приятель-славіст не почув. Хоч він зрозумів би все — ще краще за Фройда.

×