Моя дружина успадкувала від родичів книжку, яку я люблю за зміст, а ще більше — за передмову. Видана в Києві за совєтських часів, 1963 року, вона має антисовєтський характер, попри вдавано аполітичну назву — "Українські страви". Більш ворожим до комуністичної влади у цьому сенсі був хіба що "Пан Халявський" — з багатосторінковими описами щонайвибагливіших страв і напоїв, якими частувалося українське панство.
Я пригадую, як на початку 1960-х приносив зі шкільної їдальні делікатес для всієї сім'ї — пшеничні булочки, — бо в крамницях продавали лише глевкий кукурудзяний хліб. Для людей, які пережили хрущовські експерименти, не кажучи вже про нацистсько-більшовицьку війну та сталінський Голодомор, кілька тисяч вишуканих кулінарних рецептів звучали, либонь, як знущання, або ж — як висока поезія.
Возз'єднання України з Росією мало великий вплив на дальший розвиток української кухні
У ті часи жодна книжка поезій не могла появитися без "паровоза" — вступного вірша про Лєніна, Партію чи якусь іншу погань, — на доказ авторської лояльності. До паровоза чіплялися вагони більш-менш пристойної лірики, залежно від авторського таланту.
Свій паровоз був і в "Українських страв". Із нього читач довідувався, що "возз'єднання України з Росією мало великий вплив на дальший розвиток української кухні", що "крупні поміщики й капіталісти запрошували кухарів-французів" і саме це (а не якийсь там Голодомор) "призвело до того, що багато страв української кухні зазнали змін в рецептурі, внаслідок чого погіршилися і їх смакові якості". І нарешті — що "зовсім інше становище з розвитком української кухні настало після Великої Жовтневої соціалістичної революції".
На цій, власне, фразі передмову можна було б і закінчити. Вона була б тоді не менш геніальною від самої книжки.
5 
1
Коментарі
42