У романі Кетрін Енн Портер "Корабель дурнів" є персонаж на прізвище Льовенталь — єврейський комерсант, котрий відмовляється еміґрувати з Німеччини, попри дедалі відчутнішу нацистську загрозу. "Це наша батьківщина, — каже він. — Зрештою, нас тут майже мільйон. Куди вони нас подінуть? Повбивають, чи що?"
Нещодавно я відбув подібну подорож із подібними персонажами — тільки не кораблем, а поїздом. Мої сусіди — освічені галичани — цілу дорогу переконували мене, що нічого страшного в Україні не сталося, що Табачник — це ще не вся Партія реґіонів, що є там персонажі й менш україножерчі, а головне — переживши Кучму, переживемо, мовляв, і його перевтілення у вигляді Януковича.
Галичани справді пережили так багато окупаційних режимів, що кожен наступний видається їм подібним до попереднього. Від жодного з них вони не чекають нічого доброго, але й не припускають, що новий режим може виявитися ще гіршим. 1941 року їм видавалося, що німці Гітлера — це всього лише різновид австрійців Франца-Йосипа.
Куди вони нас подінуть? Повбивають, чи що?
Я не став їм ятрити історичних виразок, лише оповів про власного діда, котрий дезертирував з армії УНР, бо не бачив особливої різниці між брутальними, але на свій лад ефективними більшовиками, та ліберальними, але безтолковими петлюрівцями. Він, як і тисячі інших українських селян, проголосував тоді проти всіх — ногами. Селян було тоді 30 мільйонів і всі вони щиро вірили, що дадуть собі раду за кожної влади, бо то вона потребує їх, а не навпаки.
Лише один співрозмовник зі мною погодився. Він пригадав, як кілька років тому на київських мурах з"явилися розпачливі написи: "Данилыч, вернись!"
"Тепер, — сказав він, — пора це гасло писати й на львівських вулицях".
2 
1
Коментарі
19