Понеділок, 12 травня 2008 16:12
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Хронічна хвороба

 

Кожен із нас у певному віці має принаймні одну хронічну хворобу, котрої ніяк не може aбо й не хоче позбутися. Найчастіше — це щось банальне: хронічний гастрит, хронічний нежить, хронічне ожиріння. Воно докучає, але не настільки, аби тратити купу часу, енергії й грошей на лікування, котре, як правило, все одно виявиться безуспішним.

Я теж уже років двадцять живу із такою хворобою. Та якось дружина сказала:

— Слухай, раз ти платиш у тій Канаді тридцять відсотків податків і відвалюєш триста баків щомісяця на обов"язкову медичну cтраховку, то чому тобі не пройти б за ці гроші якісного обстеження?

Усі мої аналізи виявилися добрими

Я на мить завагався, проте українська жадібність таки виявилася сильнішою за лінощі. Я подався до поліклініки, де пересвідчився, що навіть реєстрaторки можуть бути ввічливими, медсестри терплячими, а лікарі привітними.

Усі мої аналізи врешті виявилися добрими, а рівень холестеролу — взагалі взірцевим. Смуглява молода лікарка з індійським прізвищем так мені про це й заявила. Схоже, рівень холестеролу — це їхнє все. Я делікатно їй нагадав, однак, про свою хронічну хворобу, і вона виписала мені пігулки за шістдесят баків. Канадська соціалістична страховка, на щастя, це покриває. Пігулки мені не допомогли, скоріш навпаки. Тоді вона виписала нові пігулки, удвічі дорожчі і нібито ще кращі. Від них мені справді не погіршало. Правда, і не покращало. Словом — бойова нічия.

Але це я знав і раніше: хронічні хвороби — на те й хронічні, аби жити з ними сяк-так, мирно співіснуючи — як із поганим начальством, владою і сусідами.

Зараз ви читаєте новину «Хронічна хвороба». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода