Ексклюзиви
Понеділок, 19 липня 2010 19:27
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Два села

Від одного містечка до другого — кілометрів 6. Їх можна проїхати за 10 хвилин місцевим автобусом або пройти за годину пішки. Ми з дружиною в один бік ідемо пішки, а назад повертаємося автобусом.

Одне містечко, де є озеро, звати Бушійон, друге, де ми живемо, — Лавіньї. За нашими мірками, це звичайні села на 1,5–2 тисячі людей, але з чепурними будинками, підстриженими ґазонами, геранню на вікнах, ретельно вимощеними хідниками без жодної тобі смітинки й гладеньким, без жодних вибоїн, асфальтом на всіх дорогах.

У Бушійоні є невеликий пляж, покритий галькою, і озеро, яке всі, крім самих женевців, називають Женевським. Женевці кажуть на нього просто "леман", уявляючи, видно, його собі якоюсь затокою Середземного моря, із майже субтропіками по один бік і засніженими вершинами по другий. Котрась із тих гір — Монблан, але яка саме — я так і не знаю. Схоже, що цього не знають і швейцарці. Може, тому, що той бік — французький, і він їх не надто обходить.

Вода в озері прохолодна, але надзвичайно чиста. І це мене спокушає. Я пірнаю з трампліна і бовтаюся в холодній воді з підлітками, доки дорослі обпалюються на пляжі, лінькувато і, як мені видається, скептично позираючи в наш бік.

На пляжі росте черешня, і дружина ховається в її затінку.

На пляжі росте черешня, і дружина ховається в її затінку

— Зауваж, — кажу, — ці хлопчиська на неї навіть не дивляться. У нас би вже обдерли зелепухи з гіллям.

Перестиглі черешні падають просто на гальку.

— Заплямлять тобі футболку, — каже дружина.

Я виходжу із затінку. Повз нас проходить молода пара із дітлахами.

— Бонжур, — весело кажуть вони.

— Добридень, — відказую я, як і заведено в наших селах.

Зараз ви читаєте новину «Два села». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода