Ексклюзиви
Понеділок, 29 вересня 2008 17:28
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Ціна непідкупності

 

Один популярний актор розповів нещодавно, як він на хвилі помаранчевого ентузіазму погодився стати депутатом міської ради. Й одразу ж довідався, що для кількох десятків знайомих він є останньою надією у вирішенні їхніх проблем. Комусь треба було відкрити на Подолі пивну точку, комусь — шиномонтаж, а комусь — залагодити проблеми із податківцями. Найкурйозніше, що всі ці прохальники були такими ж ентузіастами помаранчевої ідеї, як і наш актор. Те, що їхні прохання не вельми із цією ідеєю узгоджувалися, нікого чомусь не бентежило.

Років десять тому я намагався подібним чином пояснити близькому родичеві, що не можу влаштувати його доньку до Могилянської академії, попри приятельські стосунки з ректором. Я  казав, що не можу робити лівою рукою те, із чим борюся правою. Що я справді добре знаю ректора й саме тому мені язик не повернеться звернутися до нього з подібним проханням. Зрештою, навіть якщо я переступлю через власні принципи, це все одно нічого не дасть, бо ректор через власні принципи не переступить. "Я допомагаю всім саме тим, що не допомагаю нікому", — скаже він, окресливши цією простою формулою суть відсутньої в нас правової держави.

Це коштує мені десять тисяч на рік

Близький родич не вітався зі мною десятиліття. Нещодавно він трохи пом"якшав, довідавшися, либонь, що мій син не поступив до Могилянки. А точніше — не добрав балів на бюджетне навчання й пішов на платне.

— І скільки тобі це коштує? — перепитав родич при випадковій зустрічі.

— Десять тисяч на рік.

— Непогана ціна. Рекламні агентства злупили би з тебе куди більше.

— За що? — здивувався я.

— За імідж!.. Із таким іміджем можеш тепер зашибати мільйони!..

Зараз ви читаєте новину «Ціна непідкупності». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

40

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода