"Призначайте побачення біля пам'ятника Шевченка, купуйте дітям морозиво та солодощі цього дня, даруйте жінкам квіти", - каже професорка-мовознавиця 56-річна Світлана Ковтюх. - Шукайте у ґаджетах непрочитані вами поезії, збирайтесь із друзями у кав'ярні та читайте. Твори Шевченка абсолютно сучасні. Тоді, коли Лермонтов у Російській імперії писав: "Смирись", то Шевченко: "Борітеся, поборете". Портретами Шевченка, Франка, Лесі Українки стилізований Майдан. Вони актуальні, наші. "Великий льох" - це про сучасну Україну. Кожне покоління знаходить у ньому щось суголосне. Людина, яка говорить, що Шевченко - алкоголік, а Леся Українка - лесбіянка, мислить дуже поверхово".
17-18 липня у Моринцях пройшов 6-й фестиваль, присвячений Тарасу Шевченку. На огородженій території облаштували велику сцену. На ярмарку продають предмети народного побуту, прикраси, картини, книги, дерев'яні, глиняні та солом'яні товари. Звідусіль чуються дискусії про творчість Шевченка.
"Вважаю себе подібним до Шевченка ніжним ставленням до жінок. Звичайні люди його образ шанобливіше несуть, ніж ті, що намагаються його "наблизити", - розповідає письменник 61-річний Сергій Ткаченко. - Наблизити Шевченка - не означає говорити, що у нього була єнотова шуба та їв борщі з карасями. Коли поезія тільки з'являлася серед українців - ішла, як вогонь соломою. Портрети Шевченка у селах етнічних українців висіли на покуті поряд із іконою у кожній хаті. Як символ ідентичності. Зараз нема вже такого, на жаль. Потрібні інші, сучасніші форми".
За будинком культури митці, лектори та музиканти влаштовують гутірки (розмови. - Gazeta.ua). Читають лекції про Шевченка. Співають і влаштовують поетичні батли. Глядачі сидять на стосах сіна. За сценою розміщені постери, на яких Кобзар зображений в образі поліцейського та британського денді. Між гостями фестивалю та відвідувачами ходить дівчина у жовтій футболці із двома кісками на плечах. На бейджику напис: Олена Давидюк. Організатор.
Чоловік у жовтоблакитному фартусі з гербом на животі пасерує у товстостінному казані шампіньйони із м'ясом. Поряд молода помічниця. Кришку від казана тримає вусатий світлоокий чоловік 40 років, одягнений у вишиванку з блакитним орнаментом і червоні шаровари.
"Я майстер приготування їжі на вогнищі. Часто запрошують на різні фестивалі. Скоро вирушаю до Барселони. Так, що запрошую, дівчата, у кулінарний тур, - підморгує карими очима 58-річний Юрій Ковтуненко. - У Європі без дозволу пожежної служби готувати так їжу ніколи б не дозволили. Це мій побратим і головний дегустатор на Січі Вішь Ян". Показує на козака, що пробує юшку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На мистецькому фестивалі встановили патріотичні рекорди
"Вішь Ян - значить вищий серед чоловіків. Узяв таке ім'я серед побратимів, - каже козак. Показує пластиковий ай-ді паспорт на ім'я Марків Вішь Ян Романович, 1979 року народження. - На Шеfest приїхали уперше, але фестивалями їздимо. Приїхали із 10-ма побратимами. Шевченко для мене той зразок людини, на яку рівняюся любов'ю до України і людей. Наші люди славляться по всьому світу як роботящі та дешеві. Якби їм поставити доброго господаря, то стали б жити краще. А ще краще - самі собі маємо ставати господарями".
"Ціна порції 50 гривень. Але кулішеві ще треба вистоятися з 15 хвилин", - каже шеф-кухар.
"Та давайте вже так, - говорить фарбована у чорне жінка, що торгує вухами Мікі Маусів за 300 м від польової кухні. Дайте по три половини порції каші та три юшки, бо цілі дуже завеликі".
У гурті за кулешем стоїть невисокий дідусь із сивими вусами у синьому блайзері з написом "Свобода". Приєднується до розмови.
"Кажуть, українці - дурнороби. Пішов у відпустку - привіз цемент, щебінь, пісок до двору, аби щось робить. Це тому, що ми - раса творців, - говорить 70-літній Олександр Нестерчук із Кам'янки на Черкащині. - Я схожий на Шевченка вусами. Зневажав його раніше за пияцтво. От фестиваль цей тверезий - добре. А потім зрозумів його як людину: коли такий шалений тиск відбувається на душу, неволею знаходитимеш розраду у чарці. Я - бунтар, як він. Борюся за Україну. Онука називає мене козаком. Маю козацьку форму: галіфе, чоботи, кітель, шабля. Як війна із Росією почалася, каже: "Діду, а чого ти не йдеш москалів бити?". Правильно мислить - раз козак, то йди вибивати тих, хто поганить нашу землю. З віком я змінився. Духовнішим став - люблячим і приймаючим".
Чоловік підіймає очі до неба, зітхає. Каже, хотів би стати сироїдом, але відмовитися від козацького кулешу бракне сил.
У продуктовому магазині поряд із фестивалем над сигаретами та солодощами висить портрет Шевченка. Жителі села пишаються знаменитим земляком. У білій сорочці та костюмі бігає заклопотаний голова села Моринці 32-річний Євгеній Штанько. Пережартовується із гостями і односельцями.
"У кожному з нас живе маленький Тарасик, ми всі його нащадки, - каже голова моринської сільради. - Раді проводити у себе фестиваль вже 6-й рік. Для нас це головна подія. Навіть не знаємо, що б уже робили без нашого Тараса".
О 15:00 гутірка заповнюється людьми вщент. Розсідаються на карематах поодаль від сцени. Поважно виходить письменник 68-річний Василь Шкляр.
"Ніхто не розуміє Шевченка, як я, ніхто так не чує, - каже Василь Шкляр. - Це було культове ім'я змалечку. Висів у хаті його портрет. Про Шевченка говорили як про родича. Мені здавалося, що це якийсь мій дідусь. Ставилися до нього з благоговінням, як до сакральної особистості, а з іншого боку, була така коротка дистанція між тим чоловіком і нами: чоловік нашого коріння. Не Тарас повинен до когось приходити, ми повинні йти до Тараса. Він завжди був символом і синонімом слова "Україна". Духом Тарасовим пронизана наша нація. Цьогоріч на моїй гутірці з читачами були люди зі Львова, з Італії навіть одна жінка приїхала, а ще матір нашого полоненого моряка Романа Мокряка із Кропивницького".
17–18 серпня у селі Моринці Звенигородського району на Черкащині провели щорічний мистецький фестиваль "Ше.Фест". Його присвячують популяризації Кобзаря. Вхід безкоштовний.
2 
1
Коментарі