У Деснянському районі столиці провели благодійний ярмарок. Гроші збирали на скиди для дронів, автомобільні шини й Starlink для ЗСУ.
Захід відбувся на Троєщині біля озера. Організували волонтери й військовослужбовці. Для киян влаштували ігри, конкурси, майстер-класи й флешмоби. Продавали солодощі, фермерські продукти, прикраси, букети й іграшки.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала на ярмарку й поспілкувалася з волонтерами й військовослужбовцями. Дізналася, як поранені бійці відновлюються після травм і з якими проблемами зіштовхуються в цивільному житті.
ВОЛОНТЕРИ
Якщо пройти вздовж набережної над Верхнім Вигурівським озером, і завернути у гущу високих беріз, осик і дубів, можна вийти на широку мальовничу галявину. Дерева вже почали скидати пожовкле листя, тому вузькі лісові стежки майорять жовто-гарячими барвами.
Тут розташоване популярне серед жителів Троєщини місце відпочинку. Між рослин хаотично розкидані деревʼяні криті альтанки, стоять лавки й столи, є вбиральня. На березі озера - гойдалка, яку облюбували як фотозону.
Біля сітчастого паркану, за яким видно пагорби із зарослями й чагарниками, розгорнули великий синій тент зі шпилями. Під ним за довгим деревʼяним столом зібралися дітлахи, переважно дівчатка. Розклали перед собою картонки, ватмани, маркери і пишуть ціни на товари, які продаватимуть сьогодні на ярмарку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ніну Матвієнко провели в останню путь: як у Києві прощалися з людиною-епохою
Благодійний захід на лівому березі столиці організували волонтери. Сьогодні збирають на скиди для дронів для військової аеророзвідки. Ще до відкриття ярмарку на галявину починають сходитися люди зі своїм крамом, ставлять столи й розкладають товари. Однією з найперших прийшла киянка Наталя, яка займається виготовленням вʼязаних мʼяких іграшок.
- Донатиш, донатиш і донатиш, навіть якщо не продав, - говорить жінка й водночас майструє нову іграшку. - Раніше викладала у дитячому центрі, а зараз звільнилася. Вʼязанням іграшок займаюся вже 25 років, зараз на цьому заробляю. Багато вмію, тому хочеться віддавати свої знання. Проводжу навіть навчання.
Жінка запевняє, що кожен українець повинен робити все, щоб наблизити перемогу. Скільки вдасться вторгувати сьогодні не знає, але всі гроші віддасть на ЗСУ.
Щойно завершили підготовку патріотичної фотозони. Між тонких беріз розвісили синьо-жовті стрічки, поставили копиці сіна й помаранчеві великі гарбузи. Відчувається запах диму й шашликів, які смажать у мангалах біля альтанок. Військові показують дітям боєприпаси й вчать розбирати автомат.
ЛИШИЛИСЯ ТІЛЬКИ НОГИ
Поміж відвідувачів повільно гуляють двоє чоловік. Підходять до озера і щось голосно обговорюють.
- Це Сашко і Максим, - знайомить нас волонтерка Вікторія. - Вони військовослужбовці.
Олександр Фасоля одягнений у патріотичний худі з принтом у вигляді тризуба. Зараз пересувається на двох протезах, кінцівки втратив у 2018 році під час боїв на сході України. На плечах носить рюкзак і час від часу спирається на тростину з міткою в кольорах національного стягу.
Разом із ним на ярмарок прийшов боєць батальйону "Айдар" Максим Дашкевич з позивним "Бандера". На війну вперше потрапив у 2014 році після того, як брав участь у Революції Гідності.
- Я з Майдану прямо в "Айдар", - розказує Дашкевич. Чоловік одягнений у чорну куртку й сірі штани, на обличчі місцями сива щетина і зморшки у кутиках очей. - Про Луганський аеропорт ніхто не говорить, а скільки там наших полягло. Коли Луганськ брали, то заїжджали в саме кубло, мали більші сили, ніж росіяни. Заїжджали на таксі, а звідти вже почали "викурювати" їх. Вони в центрі міста собі лежали, відпочивали й не очікували, що ми їх зсередини будем вижимати. Загинуло там багато, в аеропорту були великі жертви. З пʼяти тисяч на пальцях можна перерахувати тих, хто вийшов. Як захочеш вибратися, то і мертвим будеш прикидатися.
Коли окупанти чули, що йде "Айдар", то самі вже тікали. Навіть лишали зброю на блокпостах. За 2,5 роки боєць звільнився й поїхав на заробітки в Чехію.
- Я побачив, що вже не така війна, як була у 2014 році. Залишив автомат і пішов. А що чекати весь час, поки в тебе прилетить? У наступ не йшли, а тільки сиділи в окопах. Я не пушечне мясо і не буду чекать, поки прилетить у мене снаряд.
24 лютого 2022 року повернувся в Україну й у складі "Айдару" добровольцем став на захист держави.
- Ми стояли під Києвом спершу, - розповідає "Бандера". Сідаємо в одній із альтанок недалеко від тенту. З військовими на захід прийшли й знайомі волонтерки. - З Білогородки йшли на Стоянку, звідти вже на Ірпінь і Бучу. Спершу були як добровольці, а потім нас перекинули на Київ, на Столичне шосе, згодом мобілізували.
Боєць воював на східному напрямку в районі Авдіївки й Марʼїнки. Там минулого року і отримав поранення.
Розуміли, що то квиток в одну сторону
- Коли з РПГ стріляв, рядом стояв мій дружбан і прикривав мене з автоматом, - згадує. - Коли влупило з танка, то від нього лишилися тільки ноги. А мене відкинуло подалі. Ми знали, куди йдемо, і розуміли, що то квиток в одну сторону.
Росіяни стояли за 50 м від позиції Максима. Коли вбили його побратима, зібрав гранати й пішов кидати у ворогів. Втекти окупанти не встигли.
- Немає легкої війни. Ми у наступ ішли, але артилерія не прикривала, ніякої допомоги з неба. У росіян все нормально працює - і вертольоти, і артилерія, винищувачі. Вони стріляють касетними боєприпасами, хімічними, і фосфором накривають. Просуваєшся на кілька кілометрів вперед - командування повертає назад, навіть окопуватися не встигали. Чому у Бахмуті бʼють-бʼють, а пройти не можуть? Бо відводять постійно, наче в шахи грають. Усі кажуть, що росіяни брешуть - наші ж так само. Знущаються над нами. Хіба хоч одного за корупцію посадили? Навіть Рєзніков сидить десь на морі, мабуть, і сміється з нас.
ДАВНО БУЛИ БИ В КРИМУ
Більшість громадян забули про те, що в країні війна, впевнений "Бандера". Після поранення чоловіку навіть не дали відпустку.
- Зараз якщо отримуєш поранення, потрапляєш в лікарню, і там тебе виводять поза штат, щоб не платили зарплату, а потом ти СЗЧ (самовільне залишення військової частини. - Gazeta.ua). І отримуєш 200 гривень, кому 500 платять, але не демобілізовують, - розповідає з дрижанням у голосі Максим. - Постійно зараз таке трапляється, тому що ти нікому не треба вже після поранення. Хто протів тої корупції - не угодний вже там. Я взагалі в СЗЧ. У мене була контузія і забій лівого плеча. Зробили операцію, а командирство навіть не підписало відпустку від ВЛК. Сказали, що мовляв немає великої рани. Потім відправили на військовий госпіталь на ще одну ВЛК, але знову не підписали. Далі відправили зі швами ще пройти комісію на придатність. З мене вже навіть лікарі сміялися, бо ж мав бути давно у відпустці.
Внаслідок цього чоловіку потрібно було робити другу операцію, бо рани не загоювалися і почали гноїтися. Взяв направлення з госпіталя, а його просто не підписують, зізнається "Бандера".
- З ран весь час витікає, а лікарі не мають права без підпису робити повторну операцію. За гроші військових теж не беруть лікувати, - каже чоловік. - Вони не жаліють, таких людей, як ми. Закинуть у пи*дорез і ложать пачками, навіть тіла не забирають, а потім пишуть, що безвісти зник. А кожна мати свого сина чекає, дружина - чоловіка. Таке є командування, а пацани рвалися забирати. Ми переможемо, тільки якщо поміняємо командирство, якщо будуть нормально давати зброю - тоді можна виграть цю війну. Якби давали, так як на початку у Києві, то вже давно би були в Криму і за Кримом. А вони просто не пускають, хоча ми штурмовики. Навіть бойових не отримав. Як не виконуєш наказів - сразу в СЗЧ кидають. А хто буде йти з автоматом проти танка?
У госпіталях військові зіштовхуються з халатністю і грубим поводженням. Бійцям не вистачає ліків, засобів гігієни і навіть води. Офіційні запити керівництво лікарень подавати не хоче, адже насправді ж усе необхідне надають, щоправда до військових майже нічого не потрапляє.
- Нема ні води, ні тепла. Ставляться, як до ганчірок, - говорить Дашкевич.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Древні книги, бронза і унікальні історії: які таємниці приховує одна з найстаріших книгарень
- У державному госпіталю хлопцям немає навіть чаю з чого зробити, - долучається до розмови волонтерка Катерина Ларіонова. - Самі купують собі ліки, перевʼязувальні матеріали, нормальну їжу, одяг. Усе за свої кошти.
- Приїжджають з фронту поранені. На них прямо розрізають форму, і вони залишаються без нічого. Поки здоровий і живий - потрібен, а після - нікому, - додає волонтерка Аліна Кіріченко.
Бійці вимушені купувати за власний рахунок і форму - берці, каску, бронежилети. Усе, що надає Захід, продають у магазинах, переконаний "Бандера".
- Як казав президент: "Будем воювати до останнього українця". До цього все і йде, - каже. - Це війна не за людей уже, а за територію. Наболіло вже це все. Якби ви бачили, що творилося в Ірпені і Бучі. Скільки звʼязаних вбитих людей нещасних лежало. Ми вже не ті люди, що раніше були. Іноді взагалі не хочеться ні з ким говорити, а просто закритися десь у кутку. Закриваєшся в собі, бо це твій біль тільки, і так про кожного військового можна сказати. Якби того всього не знали, то не були б такі сиві. Деякі кажуть: "Вас туди ніхто не посилав". Якби не ми, то де б ви були зараз?
Стільки хлопців спиваються, бо просто не мають, куди йти
Зараз чоловік не отримує заробітну плату. Влаштуватися на роботу також не може, бо фактично залишається у складі ЗСУ і звільняти не збираються. Живе на квартирі друга, яку той здає йому безкоштовно.
- А якби довелося за квартиру платити, то треба було б красти чи як? - обурюється Максим. - Стільки хлопців спиваються, бо просто не мають, куди йти.
Аліна й Катерина приносять бійцям пледи, бо стає прохолодно, і паперові склянки з кавою. Жінки почали волонтерити від початку повномасштабного вторгнення. Спершу готували для військових, їздили у шпиталі. Зараз здебільшого займаються зборами. Волонтерки разом з волонтерками Наталією Костовецькою, Марʼяною Смирновою й Альоною Швидкою заснували рух "Дівоче серце".
- Чим можемо, тим і допомагаємо, - говорить Катерина. - Зараз це складніше, бо люди кажуть, що втомилися від війни. Але ніхто не думає про хлопців, як вони там. Усі намагаються жити своє життя. У Києві наче спокійніше, тому забувають про це.
Зараз жінки також допомагають у військових госпіталях. Привозять бійцям усе необхідне, щоб покращити умови лікування й відновлення після поранень.
- Усе залежить від директорів шпиталів. Їм же виділяється допомога від держави, але цього нічого немає. У них ніби все є, але ж ми спілкуємося з хлопцями. Від питної води до ліків. Усі розводять ручками. Бійці намагаються піднімати свої звʼязки серед волонтерів ще з 2014 року. Намагаються своїми зусиллями привезти щось до шпиталів.
КОНКРЕТНИЙ НАСТУП
На ярмарок сходяться відвідувачі. Щоб підтримати благодійний захід приїздять з різних районів столиці. Найбільше ж тут місцевих, які приходять відпочити й задонатити. Купують каву й солодощі, букети сухоцвітів, іграшки й чекають на гарячі страви, які волонтери готуватимуть на вогні. Діти просять у батьків кольорову солодку вату й попкорн у карамелі патріотичних відтінків.
Біля мангалу в альтанці говоримо з Олегом Довганенком. Боєць має позивний "Костиль", отримав поранення на фронті, зараз ще проходить лікування. 25-річний чоловік отримав контузію й значні травми тіла, зокрема рук. Втратив частину кістки і праве око.
Родом із Вінниччини, у 18 років вступив на строкову службу. Підписав контракт на рік із 95-ю бригадою й воював на Донбасі. Зламав ногу й повернувся додому. Влітку 2022 року Довганенка вирішив знову стати на захист держави. Воював у складі 67-ї окремої механізованої бригади ДУК. Взимку цьогоріч потрапив під мінометний обстріл.
- Перший раз поїхав з хлопцями й потрапив під артобстріл, але не було такої стрілкотні. Попали тоді в протитанкову триногу, у мене був струс мозку, - згадує боєць і робить ковток гарячої чорної кави з цукром. - Поїхав на лікування, щоб відновитися. Кацапи почали давити і друг "Хрущ" нас визвав. Виїхали на фронт десь о четвертій-пʼятій годині. Саме зайшов на позицію, почав окопуватись. Зі мною був друг "Вакула", якось разом завжди трималися. Десь по коліна вкопався вже, і в той момент, коли саме побратим мене змінив, у мене попала 120-та міна. Трохи коцнуло і я втратив свідомість. Руку відірвало фактично - у двох місцях не вистачає сантиметрів 30, вибило око, зламало ніс і вказівний палець на лівій руці. Тут у мене не хватає фаланги, а тут кусок мʼяза.
Зараз ліва рука працює, але тяжке чоловік піднімати не може. Два осколки влучили біля спинного хребця - ліворуч і праворуч. На щастя, нерви не зачепило.
- Коли проснувся, дивлюся на себе і розумію, що око не бачить. Думаю: "Це півбіди, бо другий є", - розповідає Довганенко. - Чую "Вакула" кричить: "Костиль" - 200". Чомусь не міг говорити, але через силу кажу, що "300". Бачив, як кістки мої валялися збоку, куски моєї шкіри. Прокинувся від того, що мене трясло, кілька секунд потому зрозумів, що мені хлопці турнікет накладають. Евакуював мене військовий медик "Історик" разом із "Снейком" під обстрілами. А коли несли, то головою вдарився об дерево і відключився. Третій раз уже прокинувся в "Історика" в машині, я йому довіряв своє життя. З машини вже перекинули на БМП. У руці зараз спейсери і пластини. Мають міняти, щоб зажила рука, а через деякий час робитимуть металопластикову конструкцію в самій руці - імплант. У той день все було проти того, щоб я вижив.
Вбити легко - не легко з цим жити
У 2022 році рішення знову піти на фронт ухвалив через те, що знав, наскільки тяжко на війні і що військовим потрібна допомога у боротьбі з ворогом. До цього втратив багато побратимів, одного розірвало на моїх очах, зізнається Олег.
- Я уявляв, куди я їду. Не для всіх війна, - продовжує "Костиль". - Вбити легко - не легко з цим жити, навіть якщо це орки. Після поранення багато моментів із життя забув, але згадав із раннього дитинства. Спершу доправили у лікарню Мечникова у Дніпрі, потім в Шалімова. Там я дізнався, що таке непрофесійність лікарів і халатне ставлення. Один лікар загубив документи мої, знімки. Через нього довгий час не отримував гроші і держава не виплатила 800 тисяч гривень, зараз сиджу голий-босий. Добре, що є голова на плечах.
Олег Довганенко заробляє в інтернеті, також веде сторінку в TikTok. Розповідає про реальну ситуацію в країні й на фронті.
- Лікування оплачує держава, але деяких медикаментів не вистачає. Це або дорогі ліки, або ті, що довозять. Наприклад, як у мене знеболюючі, які зараз колю раз-два на день. Восени легше стало, бо погода холодніша і не так сильно розповсюджуються бактерії. Рани то закриті бинтом, але вони ще не зажили. У мене низький больовий поріг, того так відчуваю все. Лікар довго не робив операцію, тому рана погано заживала. Згодом його звільнили з "чорним квитком".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Древнє село з неабиякою історією: як живуть люди в унікальному місці
Боєць вважає, що Україна зможе перемогти у цій війні, якщо змінити владу в держави, зокрема й верхівку, міських голів і керівників громад. Також потрібна разова, але максимально велика поставка озброєння від Заходу.
- Боєприпаси, зброя, снаряди, танки і так далі, - говорить Олег. - Потрібен один раз великий запас, щоб зробити конкретний контрнаступ, і люди, які хочуть це зробити. Коли ховаються від повісток, я цього не розумію.
У майбутньому Довганенко планує відкрити власну ферму, щоб мати стабільний прибуток і жити подалі від гамірного міста. Допиває каву і йде курити з друзями біля альтанки.
На губах залишається гіркий присмак диму від мангалу. Обід для відвідувачів вже скоро буде готовий, а волонтери пропонують скуштувати вафельний торт зі згущеним молоком. Гучна музика перебиває розмову, чути тільки гомін і сміх людей.
2 
1
Коментарі