Райцентр Миргород на Полтавщині називають столицею сала. Сало готують за спеціальною технологією - запікають у соломі за певної температури. Повну рецептуру продавці тримають у секреті. По сало їдуть з усієї України. Його обожнюють як місцеві, так і відпочивальники "Миргород-курорту", що складається з 4 відомих оздоровчих санаторіїв із мінеральною водою.

Щороку Миргород приймає близько 30 тис. гостей. Сало продають на центральному ринку, що починається за 300 м від курорту.

О сьомій ранку до критого павільйону сходяться приїжджі з Полтави, Дніпра, Києва, Чернігова, Харкова, Кропивницького, Донбасу та інших регіонів.

Торгова зала залита світлом. Ліворуч продають масло, сири, чай і зелень. Вся права частина відведена під м'ясо і сало. Продавці розташувалися за 3 великими прилавками. Найбільше торговців – біля входу. На початку робочого дня вони розкладають ребра, кістці, ошийки. Кілограм останнього коштує 140 грн, ребро - 90. Важать шматки сала і формують із них стопки – від товстого, сантиметрів 5 на зрізі, до найтоншого. Просять 100-150 грн за кіло. Дають покуштувати і понюхати. Прикопчене пахне соломою.

"Сало піднялося в ціні, бо здорожчало зерно. За тонну віддала 4,5 тисячі. На рік на одного порося може і не вистачити. Бо не годуємо стимуляторами, що вирощують свиню за півроку. І рецептура в нас недешева, - розповідає 51-річна Валентина, продавщиця. У рожевих гумових рукавичках зачищає великий шмат сала. Розрізає на частини і фасує по пакетах – для постійних покупців, що зробили замовлення телефоном. Пакунки розвішує на великі гаки позаду.

"Якщо зазвичай сало обпікають за годину, то ми витрачаємо 3. Шкурка згорає, залишається тонесенька. Одразу гарячим його солимо, і залишаємо на всю ніч. Воно візьме стільки солі, скільки потрібно. Вранці, вже готове, можна везти на базар".

"Мені сала найобалдєннішого. На подарок везу родичам, до Приморська", - підходить до прилавку місцевий Валерій Панасенко, 63 роки. Через плече надів коричневу шкіряну сумку. На лобі – модні сонцезахисні окуляри. Бере 3 кг "спинки", платить 360 грн.

 

"Сам свинину не їм, бо діабет. Продукти в основному беру в супермаркетах. Туди хожу тільки з окулярами, - плескає себе по нагрудній кишені сорочки. - Щоразу читаю етикетки. Хоч дуже мілко пишуть, та глаз уже набитий. Як бачу шкідливі добавки – всьо, брати не можна. Так інтернет-брат каже. Де напхали менш шкідливих, – купую, бо організм вже звик до хімії".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Голубці, сало і медовуха: як пройшов український фестиваль у Гаазі

Продавщиця загортає пакунок для Панасенка. Береться далі розкладати вітрину.

"Робота важка. За добу, буває, спимо по 3-4 години. Бо свиню треба розробити, вичистити, підготувати до продажу. Ще й сюди раненько привезти. Працювати з кожним роком гірше, особливо, коли війна почалась. Бо пенсію чи зарплату людина спершу несе до аптеки і віддає за комуналку. Із залишком йде на ринок. Розумію, тому уступаю в ціні. Найбільше шкода бабусь. Боюсь дожити до такого віку і ходити без грошей, як вони", - додає Валентина. На прохання наступного покупця обрізає жир із ребер – аби догодити.

Покупців більшає. У ринку стоїть гул. Десь поряд гострять ножі. За прилавком у найбільш прохідному місці п'є чай висока і статна Оксана, 42 роки. Волосся зібрала у пучок, злегка нафарбувала губи, вдягла сніжно-білий фартук. Вона – власниця ятки. Бізнес тримає разом із чоловіком.

"Свиней тримаємо самі та купуємо в селян. Вчора віддали 27 тисяч за 4 поросят. Сіла і рахую – по чому ж продавати, щоб і податок покрити? На підприємців тиснуть. За 15 років роботи нарахували стажу тільки 7. Виходить, і на пенсію собі не заробила. Прощє було складувати гроші та переводити в долари, щоб забезпечити старість", - каже продавщиця. Кожному, хто підходить, пропонує спробувати сало. Ріже тонкі пластини. На покупку згоджується 61-річний Володимир Предатько з Покровська на Донеччині.

 

"Кілограма 3 зважте. Домашні будуть раді, - чоловік шарудить жовтим пакетом. - Грошей не шкодую ні на харчі, ні на відпочинок. За добу в санаторії "Березовий гай" віддаю 860 грн. При моїй зарплаті це недорого. Там, де я живу, люди мають інші проблеми. Розійшлися думками в політиці. Я був і є за Україну. А інші, які ніде не були і нічого не бачили, часто думають по-своєму – їм важко судити об'єктивно".

Оксана розмінює гроші у сусідки, віддає Предатьку решту. Коли люди розійшлися від прилавку, продовжує.

"Правітєльство душить ринки. Домагається монополії – щоб всі йшли в їхні магазини. А туди завозять всякий непотріб. Люди бачать красиве м'ясо. Однак то обман. Знайомі продавщиці з великих торгових мереж розповідали, що штампи на ньому стоять 1975-го. Видно, оновляли держзапаси у бомбосховищах. І продали старезне – глибокої заморозки. Потерпають від сучасної політики і селяни, що держать худобу. За останні 10 років поголів'я свиней скоротилось наполовину. Таку багатющу країну пустили побоку. Щоб навести лад, треба вистріляти всіх у Верховній Раді. Жалко, що Надія Cавченко не довела діло до кінця".

До павільйону входить висока дівчина у рожевому костюмі. У витягнутій руці тримає селфі-палку, знімає ринок на смартфон. Із розмови зрозуміло, що приїхала на відпочинок із Росії.

"Тутешнє сало незвичайне. Хіба з шоколадом можна його порівняти. Але багато відвезти додому не можу, прикордонники не пропустять", - каже через плече. Заглядає в одну ятку за іншою. Зрештою купує кілограм у 69-річної Ніни Маляр. За росіянкою в черзі – пенсіонерка Катерина Трембач із Великобагачанського району Полтавщини.

"До нас у район теж таке сало возять – по 90-100 грн. Розмітають сразу. Завтра у чоловіка день народження, треба купити за будь-яку ціну. Ще й плаття вибрати, щоб свято було, як годиться", - розраховується і біжить до виходу, у речові ряди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Товар складаю у коробки, щоб люди забули. А через сезон-два дістаю"

"Дороге сало тому, хто сидить на етажі. А хто кормить худобу, – знає, скільки воно коштує, - відповідає продавчиня Маляр. Спирається ліктями на прилавок. - Отак цілий день – одні купують, інші пробують, треті голову морочать. Посмакує, покрутить, 150 раз м'ясо перевернеш для нього, а воно розвернеться і піде. Кожен свої копійки рахує і хоче купити найкраще. Я сама така – шукаю домашню сметану, овочі, птицю. Бо в магазинах гроші деруть, а продають саму хімію. І онуки до неї звикли. Кажуть, селянське молоко коровою віддає. А чим же йому пахнути? Наше покоління треба вбить, бо знаємо справжній смак продуктів".

"Тітко Ніно, дайте кіло сальця. Теща приїхала з Переяслав-Хмельницького. Вчора поїла запаси, треба ще на стіл – щоб задобрити", - 41-річний Олександр Здоров сьорбає каву з картонного стаканчика. Зайшов у мˈясний павільйон перед відкриттям своєї лавки з електроінструментами.

"Раніше робив на арматурному заводі. Думав набрать врєдний стаж – одробить 13 років і в 55 піти на пенсію. Так кілька років тому змінили правила, пропав сенс работать. А в торгівлі добре получаєтьсяʺ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Де в Україні продукти подорожчали найбільше

"Все роздерибанили, розумних дітей випхали за кордон, - підтримує Ніна Маляр. - Маю 43 годи стажу, а пенсію отримую мінімальну - тисячу вісімсот. Торгую на базарі, щоб не просить у дітей на ліки і хліб. Ось знову у шлунку запекло, буду пить таблєткуʺ, - шукає в сумці потрібну пластинку. Запиває пігулку і обслуговує наступного клієнта. У неї попереду щонайменше 5 робочих годин.

Фото: Ірина БАБЕНКО

×