Командир автомобільного відділення Першої Медичної роти НГУ імені Пирогова Сергій Дорошенко стоячи на ганку військового госпіталю в Артемівську прислухається як далеко глухо гупає артилерія. Щоправда хтось з тутешніх бійців припускає що стріляють все ж на полігоні.
"За моїми підрахунками за місяць ми (українська сторона, - ред) маємо 50-60 чоловік тільки двохсотих. Про яке перемир'я може йти мова? Позавчора хлопці з Айдару виходили з під обстрілу і підірвались на фугасі. Нажаль одного не встигли довезти до госпіталю, осколок попав в голову, там уже без шансів було. Взагалі не розумію для чого вони засідають в тому Мінську. Коли нещодавно батальйон Горинь тільки зайшов на нові позиції їх почали накривати Градами щоб вони не встигли окопатися. Це йде війна і дуже нервова. Під час перемир'я бійці не налаштовуються на бойові дії і багато летальних випадків стається по необережності. Наприклад під час ротацій один підрозділ зайшов на позицію, інший вийшов, карти мінних полів передати забули, наші пішли і підірвались. Навіть невідомо чи це сепари поставили розтяжку чи наші", - каже військовий лікар.
Під час боїв за Дебальцево все госпітальне відділення було забито людьми. Бувало привозили по 60-80 поранених в день. Багатьох одразу ж гелікоптером відправляли у Дніпропетровськ та Харків.
"Дай Бог аби воно не повторилося, але війна ще не закінчена тож треба бути готовим. Бо є інформація, що готуються чергові ворожі наступи та масштабні бойові дії", - констатує пирогівець.
"Зважаючи на те, що з Нового року Мінські домовленості закінчуються думаю нічого хорошого чекати не варто. Те що вони (сепаратисти-ред.) обіцяють не стріляти і дадуть нам відсвяткувати Новий рік і Різдво, це все брехня, - додає снайпер Нацгвадрії Віталій Мишкін, який заліковує в госпіталі осколкове поранення в ногу, - Вони нам так День захисника Вітчизни дали відсвяткувати і День Збройних сил. Зранку – добрий ранок хлопці – гатили зі всього що мали, увечері – доброї ночі, те саме. Нічого, скоро мають дати відпуску на реабілітацію. То з'їжджу додому, хоч побуду з жінкою трохи. Тільки чекаю поки знімуть шви. Жалітись в госпіталі просто таки нема на шо, бо де ще так лафу знайдеш? Лежиш, кайфуєш, укол в попу получаєш. Весь персонал тут відмінний. Всі ліки, капельниці, уколи все безкоштовно, харчування на вищому рівні. Морква корейська, любі салати, вінегрет, курку печуть, ну все є. Навіть хліб самі пучуть. А яку дівчата тут шубу роблять, за вуха не відтягнеш!
"Та й не повірите кого я тут зустрів! Виходжу я з госпіталя, а приїжджає Лідія Володимирівна, мій директор школи в Давидківцях. А я такий стою і не можу слова сказати, очі протер і думаю все, директор згадала мій 10-11 клас, зараз мені влетить! Виявляється Лідія Володимирвна Ільків, дружина командира медичної роти тут служить", - розказує боєць.
Як зізнається сама санітар госпітального відділення Лідія Ільків, це й не дивно, адже кістяк медроти складають майданівці, тож тут все робиться нестандартно. А сам Артемівський госпіталь взагалі не має офіційного статусу і відповідно державного забезпечення.
"Ми медична рота, яка мала б стояти десь в полі у наметах, але маємо таку споруду, у якій вже майже рік знаходимось. Ми єдина медична рота Нацгвардії, яка вже рік у зоні АТО. І ми більшу роботу робимо ніж мали б. Надавати стаціонарне лікування ми взагалі не зобов'язані, але добрі люди нам допомагають. Це дуже феноменально. Кожна людина нашої медичної роти виконує роботу за трьох, тому що ми недоукомплектовані до кінця. Наприклад підполковник може бути одночасно водієм, анестезіологом, фельдшером, водієм. Я санітар госпітального відділення тут за сумісництвом діловод і в якійсь мірі виховник, бо ми проводимо літературні читання та спілкуємось з бійцями. І вся робота по прибиранню також лягає на нас по черзі. Тож бійці залюбки у нас лікуються, кажуть тут затишно, напівдомашня атмосфера", - розповідає жінка.
"Стараємось шанувати і поважати один одного, на цьому виживаєм, - каже Сергій Дорошенко, пригадуючи як раніше в приміщенні госпіталю була непрацююча залізнична лікарня. Але коли почались бої за Дебальцево нам віддали це приміщення і ми його облаштували своїми силами".
Все забезпечення медобладнанням та препаратами госпіталю йде за рахунок волонтерів. Всі "швидкі", окрім однієї армійської газелі також волонтерські. Автопарк медики ремонтують взагалі за свій рахунок.
Сьогодні єдина проблема медичної роти – це відсутність вантажних автомобілів, без яких немає можливості вчасно проводити евакуацію поранених. Щотижня 7 машин виїжджає на військові опорні пункти (ВОПи), які знаходяться в полях, під вогнем противника. Та й асфальту там немає, а швидка допомога просто застрягне в снігу і грязюці. Щоб дістатися вчасно в любий район, потрібен броньований КРАЗ чи медичний БТР. Без них медрота не може повноцінно виконувати свої завдання.
"А у нас з моменту поранення до госпіталю в Артемівську боєць доїжджає не більше ніж за 40 хв. А іноді і за 30, - хвалиться медик громадської організації Медичний корпус із позивним Ромашка, яка займається евакуацією поранених з червоних зон. – Ліками волонтери ще якось забезпечують, але дуже потрібна техніка, бо машини не нові і їздять по вбитих дорогах, а на передку доріг як таких місцями взагалі немає. А якщо везем пораненого, то мчимо з великою швидкістю і машини розбиваються об ями. Та й у військових та ж сама проблема. Чомусь ні Міноборони ні Генштаб не думають зовсім в цьому напрямку"
Завдяки волонтерам Медичного корпусу, які самі змушені жити в трейлері посеред засінженого поля, наші бійці мають можливість навіть в пересувній сауні паритись та прати речі, адже в окопах митися немає де. "А раніше на цьому місці стояла ще й пересувна операційна і стоматологічний кабінет. Частково Міноборони відмовилися від їхніх послуг і частину техніки довелося вивезти", - каже Начальник медичної служби бригади позивний Ярославович.
"Та як би нам важко не було, працюємо так аби людям не було прикро за нашу армію. Дуже хочемо аби наша армія була одною з кращих. Нам ще треба до цього дійти. Медики хоч і не військові люди, але в армії часто про них забувають, а згадують тільки коли гаряче робиться. Хоча, ми лікуємо всіх і не розділяєм поранених на і своїх і чужих, чи то військовий чи нацгвардієць чи цивільний", - каже військовий лікар, згадуючи випадок коли на колишньго афганця напали бандити в під'їзді та нанесли 4 постріли в голову аби зняти цепочку. – Ми викликали вертоліт, доставили в Харківський госпіталь, там прооперували. Слава Богу житиме. Чоловік дуже крепкий!"
За його словами, в Артемівську молодь і старші починають розуміти, що українські солдати не прийшли сюди віджимати машини і забирати бізнес, а забезпечити мир і спокій.
"Спочатку були залякані, коли вигукували "Слава Україні!" я бачив страх в їхніх очах. Думаю зараз ці слова уже сприймаються по-іншому. Бо вони уже зрозуміли хто такі сепаратисти", - говорить Сергій Дорошенко.
4 
1
Коментарі
1