- Коли збиралася в Китай, дівчата, які приїхали туди раніше, просили привести ковбаси. Для мене це прохання звучало дивно. Ну, ковбаса, як ковбаса, що в ній такого незвичайного? Але за місяць-другий по приїзду в Піднебесну, я зрозуміла – ковбаса в Китаї, то справді дефіцит, - згадує гайсинчанка Оксана Бровчик, 28 років. Два роки дівчина працює в китайському місті Чанчжоу. Зараз приїхала в Гайсин, побачитись з батьками та рідними.
- Я завжди була безстрашною та й, взагалі, люблю змінювати своє життя. Тому, коли мені запропонували поїхати в Китай, я погодилась. Надіслала кілька фото і заповнила анкету. За тиждень мені повідомили, що будуть раді мене бачити в балетній трупі циркового шоу, - усміхається Оксана. Тоді дівчина працювала товарознавцем в одному із супермаркетів Миколаєва. У Китай вирушила, щоб за контрактом танцювати у балетній трупі цирку.
- Сам цирк розташований у сафарі-парку у місті Чанчжоу, - продовжує Оксана. – Спершу мені сказали, що за китайськими мірками це невелике містечко. Та виявилось, що за площею воно у чотири рази більше, ніж Київ. Сафарі-парк теж велетенський, там можна побачити будь-яких тварин – від панд до білих тигрів. Уявіть, як мені було цікаво і незвично.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Обов'язковою є шкільна форма. Навіть шкарпетки повинні бути з логотипом закладу"
Серед вимог до кандидаток у балетну трупу були вміння танцювати і вік до 30 років. Заробітна плата за відпрацьований місяць – одна тисяча доларів (27 тисяч гривень).
- І, хоч я не вважаю себе сильною танцівницею, все ж почуття ритму маю, - усміхається дівчина. - Ще навчаючись у школі, відвідувала танцювальний гурток. Думаю, Алла Миколаївна Поздоровкіна дала відповідні навички. Але спочатку було дуже важко. По-перше, всі дівчата із нашої трупи приїхали разом, а я одна. І мені довелось звикати до колективу, до цирку, нової країни. Адже ніколи раніше я не була закордоном. По-друге, два тижні я не могла почати роботу. Безперестанку тренувалася. Коли все ж вийшла на манеж, вихідних не було взагалі. Крім танцювальних номерів, я співала – спочатку російські пісні, а потім довелося завчити і китайську. Пізніше почала виступати у шоу з бурими ведмедями. Попри всі складності я не шкодую, що потрапила саме в цирк. Вражає не тільки те, що відбувається на арені, а й за кулісами. Цікаво, що серед артистів китайців практично не було. Переважно всі, хто виступав – молодь з країн колишнього СРСР. Ми дуже здружилися з колективом. У хостелі, де проживали, влаштовували українські, казахські, узбецькі вечори. До прикладу, ми з дівчатами варили борщ, а хлопці із Узбекистану плов. Було дуже весело, відчувалось, що ми велика міжнародна сім'я. А хто ще там міг бути ріднішим?
Вивчати китайську Оксана почала одразу, як тільки потрапила в Чанчжоу.
Мене назвали Саною з Австралії
- Думала, що англійської буде достатньо. Але вже там зрозуміла, що це країна, де абсолютно не знають англійську. Навіть в аеропорту у Пекіні. Для мене це було шоком. Спочатку спілкувалась жестами. Потім довелось вивчити банальні фрази. Але тоді одразу спало на думку, що ситуацію з англійською треба виправляти. Та ніколи навіть не уявляла, що я долучусь до цієї справи. А сталось все випадково – я сильно травмувала руку і вже не змогла продовжувати танцювати в цирку. Тоді почала шукати іншу роботу і так потрапила до тренінгового центру. Стала викладати англійську мову дітям від двох до дванадцяти років. До речі, у Китаї навчати англійської офіційно мають право лише носії мови. Але далеко не кожна школа чи курси можуть цим похвалитися. У більшості випадків вчителями англійської є українці, росіяни, поляки. Керівники навчальних закладів придумують легенди про своїх працівників. Наприклад, мене назвали Саною із Австралії. Та, насправді, батькам дітей байдуже звідки ти родом, головне навчити і мотивувати учня.
У тренінговому центрі, де працює Оксана, у групі по 5-8 дітей. Урок ділиться на дві частини і проводять його два вчителя – китаєць і іноземець. Спершу китаєць навчає дітей лексики, а іноземний вчитель вимови.
- Урок проходить досить цікаво, в ігровій формі. Діти співають, танцюють, а у розпорядженні вчителя всі новітні технології. Загалом мені подобається моя робота. Планую ще трохи попрацювати в Китаї, побачити щось нове, але постійно жити там не хочу. Для мене це країна контрастів і великих можливостей. Сподіваюсь, зробити для себе ще чимало відкриттів.
3 
Коментарі