— 21 листопада 2013 року пішов на зустріч, де обговорювали закордонні поїздки студентів за обміном. Там дізнався про мирну акцію на Майдані. Люди вийшли мітингувати проти непідписання договору про асоціацію з Євросоюзом. За годину був там, — говорить 24-річний Роман Чоп із Білої Церкви.
Був на Майдані з першого дня. Згадує, що спершу там збиралися близько 80 людей.
— А 23 листопада уже стояли працівники внутрішніх військ. Казали, що охороняють порядок, — продовжує. — Були намети з кухнею, яку облаштували волонтери. Туди приходили їсти безхатченки.
Перші сутички із тодішньою міліцією, в яких Роман Чоп брав участь, сталися 24 листопада. Тоді силовики знесли один із наметів протестувальників. Із 28 числа почалися активніші страйки. На Майдан приходили багато студентів. Пропускали пари.
— Після цього поїхав додому трішки відіспатися, — каже Роман. — Коли прокинувся, то побачив, що телефон розряджений. Включив — було багато пропущених дзвінків і повідомлень. Сестра шукала мене через одногрупників і друзів. Панікувала. Подивився новини і зрозумів чому — 30 листопада розігнали студентів. Розпочалися серйозні зіткнення. Були постраждалі. Багатьох побили.
Роман повернувся на Михайлівську площу. Машину з гучномовцями прибрали.
— Мій знайомий кидався банкою з горохом у "Беркут", — розповідає.
1 грудня протестувальники хотіли захопити Адміністрацію президента України. Пускали газові гранати. За 10 днів спецпризначенці жорстоко їх побили.
— 19 січня моєму знайомому прострелили ногу із травматичної зброї. Коли допоміг йому дістатися Будинку профспілок, де був розташований медпункт, зустрівся з Михайлом Жизневським (білоруський активіст, якого вбили на Майдані 22 січня. Герой України посмертно. — Газета). Перекинулись кількома фразами. Домовились про зустріч, — розказує Роман Чоп. — За три дні у соцмережі побачив інформацію про трьох убитих. Серед них був і Михайло. Я не повірив, адже він був в "онлайні". Перевірив інформацію і зрозумів, що його більше нема серед живих.
Політики не сприяли вирішенню проблем, згадує чоловік. Їх активісти називали "млявим сектором".
— Коли наприкінці лютого почалися розстріли і загиблих несли у домовинах до сцени Майдану — всі плакали. Важко було усвідомити, що люди померли за недосягнуту мету. Угоду не підписали. Для мене Майдан закінчився тоді, коли підбігла дівчинка, подарувала тюльпан і сказала: "Януковича повалили".
За п'ять місяців Роман пішов добровольцем у зону АТО.
— Батьки проти не були, — додає.
2 
Коментарі