Привіт, кумо! Я виписалася із веб-сайту, на якому шукають однокласників, однокурсників і взагалі всіх людей, яких ти колись знала й забула. Прочитала, що за допомогою таких сайтів спецслужби укладають собі бази даних. Про мене, правда, і так усім відомо більше, ніж треба. Але навіщо ж я буду за людей робити їхню роботу?
Але з кількома знайомими я перекинулася реченням-двома. Останнє повідомлення було з Москви: "Косю до смерті".
Пам"ятаєш "КОСЮ"? Катя, Оксана, Свєта і Юля. Це був наш клуб, наша нерозлучна, непорушна жіноча четвірка, наша банда. Ми ходили разом на футбольний матч "Барселона" — "Динамо", і Катя, іспанський філолог, учила всю трибуну матюкатися на "Барселону" по-іспанськи. Оксана, фольклористка, приносила на засідання клубу якусь народну хустку. І в тій хустці — і майже більше ні в чому — ми по одній ходили по темному гуртожитку кібернетиків, тренуючи волю. А решта визирала з-за дверей, щоб у разі чого бігти на допомогу. Я виступала за кар"єру і фемінізм, а ти вчила нас усіх, особливо мене, що власноруч зліплені пельмені — запорука щасливого шлюбу.
Ми ходили по темному гуртожитку в самій хустці
На чому будується чоловіча дружба? Я не чоловік, і не знаю цього. Не знаю навіть, чи вона існує насправді, чи це лише міф. Але я знаю, що цементує дружбу жіночу. Це вміння прощати. Чим більше прощаєш, тим міцніша дружба. Нам пощастило, що подружилися тоді, коли ділити було особливо нічого. А попереду було так багато життя, що ми готові були віддати й пробачити одна одній усе на світі.
Багато чого вже не буде. Усі четверо членкинь клубу "КОСЮ" живуть у різних країнах. Я не змогла знайти тут, у Лондоні, близьких подруг. Вони — не ти, а таке простити неможливо.
1 
1
Коментарі
10